Конкурсна робота МАН "Сторінки літопису села Чернятин з найдавніших часів до ХХІ ст"

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Головне управління освіти і науки Івано-Франківської облдержадміністрації

Івано-Франківське обласне відділення Малої академії наук України

Чернятинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Відділення  історії Секція історичне краєзнавство

СТОРІНКИ ЛІТОПИСУ СЕЛА ЧЕРНЯТИН З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО ХХІ СТОЛІТТЯ

Роботу виконала: Дмитрук Оксана Іванівна, учениця 11 класу Чернятинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Науковий керівник: Федишин Галина Юріївна, вчитель історії, керівник історико-краєзнавчого гуртка Чернятинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

2014

                      Тези науково-дослідницької роботи

«Сторінки літопису села Чернятин з найдавніших часів до ХХІ століття» Дмитрук Оксани Іванівни  учениці 11-го класу Чернятинської ЗОШ І-ІІІ ст. с. Чернятин.

Науковий керівник – Федишин Галина Юріївна, вчитель історії,  керівник історико-краєзнавчого  гуртка.

          Актуальність роботи даного дослідження зумовлена необхідністю вивчення і узагальнення ряду важливих питань з історії села Чернятин, його участі в творенні суспільної думки українського народу, його державної ідеї.

Важливим завданням  на сьогодні є переглянути  історію радянської науки та об’єктивно підійти до висвітлення правдивої історичної дійсності, за якої приходилось жити і працювати не одному поколінню мешканців села Чернятин.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на базі наявної літератури, спогадів старожилів та на основі комплексного об’єктивного аналізу дослідити історію села Чернятин від його виникнення і до сьогоднішнього дня.

Основні  завдання:

-       охарактеризувати та проаналізувати наявний  історіографічний матеріал з тематики історії села Чернятин;

-       висвітлити історичний процес виникнення населеного пункту та походження назви села;

 - проаналізувати політичний,  соціально-економічний і культурно-духовний  розвиток села з найдавніших часів до ХХ ст;

 - дослідити історію Чернятина в ХХ – на початку ХХІ ст.

    В ході дослідження, завдяки  свідчень  спогадів старожилів, а також опрацьованій історіографічній базі вдалося зібрати, проаналізувати  топоніміку села, визначити роль духовенства і учительства у розвитку села, а також організацій, «Просвіти». Визначили як відбувалось колгоспне будівництво, колонізаційні процеси, німецька окупація.  Досліджена робота є  джерелом для вивчення історії краю.

                                                    

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………….…………………4

Розділ 1. Історія виникнення села Чернятин  та його дослідження в працях краєзнавців та науковців………………………………………………………………….6

Розділ 2. Соціально-економічний, культурний, і політичний розвиток Чернятина з найдавніших часів до ХХ ст..…………………………………………………...………12

Розділ 3. Віхи історії Чернятина в ХХ – на початку ХХІ ст..……………………...…17

Висновки……………………………………………………….………….……………...25

Список використаних джерел і літератури…………………..………………………...27

ВСТУП

Історія народу починається із історії кожного населеного пункту, який є невід’ємною ланкою в формуванні державної позиції. Історія села доповнює загальну картину відомих фактів із цілісної історії українського народу своїми маловідомими сторінками минулого і сучасного. І при вивченні різних аспектів життєдіяльності суспільства, його розвитку і вдосконалення, політичного дозрівання важливими є віхи історії села, насправді значущих для наукового загалу та й суспільства загалом, його вплив на діяльність культурних та адміністративних установ краю.

Актуальність теми даного дослідження зумовлена необхідністю вивчення і узагальнення ряду важливих питань з історії населених пунктів, зокрема села Чернятин, його участі в творенні суспільної думки українського народу, його державної ідеї. Історія села Чернятин виступає чудовим зразком для поширення серед народу відомостей з минулого, героїчних сторінок з життя села, прикладів біографій відомих вихідців села для виховання національно-свідомої молоді та формування громадської позиції населення щодо власної історії.

Важливим завданням істориків, дослідників на сьогодні є переусвідомлення процесу формування та розвитку української історичної думки і української історичної науки. В цьому контексті ми маємо переглянути  історію радянської науки та об’єктивно підійти до висвітлення правдивої історичної дійсності, за якої приходилось жити і працювати не одному поколінню мешканців села Чернятин.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на базі наявної літератури, спогадів старожилів та на основі комплексного об’єктивного аналізу дослідити історію села Чернятин від його виникнення і до сьогоднішнього дня, його суспільну думку та соціально-економічне становище в ХХ - ХХІ століттях.

Досягнення цієї мети пов’язане з вирішенням наступних завдань:

-         охарактеризувати та проаналізувати наявний  історіографічний матеріал з тематики історії села Чернятин;

-         висвітлити історичний процес виникнення населеного пункту та походження назви села;

 -     проаналізувати політичний,  соціально-економічний і культурно-духовний     розвиток села з найдавніших часів до ХХ ст;

 - дослідити історію Чернятина в ХХ – на початку ХХІ ст.

Предметом дослідження є історичний розвиток села, життя і діяльність його мешканців.

Об’єктом даного дослідження виступають основні чинники та конкретні історичні умови, на фоні яких відбувалося творення історії села Чернятина.

Хронологічні рамки даної роботи охоплюють період від 1453 р. до 2013 р. Нижня межа – 1453 р. – перша писемна згадка про село Чернятин. Верхню межу окреслює 2013 р. – період творення найновішої історії населеного пункту. Проте в ході проведення даного дослідження частково доводилось звертатись до більш ранніх часів.

Теоретико-методологічною основою даного дослідження є загальнонаукові принципи об’єктивності, історизму, порівняння.

Наукова новизна роботи полягає в спробі зробити на основі історіографічних видань, свідчень старожилів узагальнююче історичне дослідження, присвячене вивченню невідомих сторінок з історії села Чернятин, дослідження участі сільської громади у відстоюванні своїх свобод та державної самостійності, впливів відомих вихідців села на суспільний національний рух.

Практичне значення полягає у можливості використання результатів роботи у подальших ширших наукових розробках з даної проблематики. Крім того, критичний підхід у опрацюванні наявних історичних праць дають можливість, на наш погляд, значно розширити напрямки вивчення подій та явищ даної теми.

Структура роботи визначається характером теми, поставленими метою і завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної  літератури та додатків.

РОЗДІЛ 1

Загальна характеристика дослідження села Чернятин та історія його виникнення

       Краєзнавча робота в дослідженні історії сіл, має важливе практичне значення для розвитку топоніміки, історії, географії. Досить цікавим виступає в дослідженні історії одне  з найстаріших поселень, яке знаходиться на території Городенківщини  - село Чернятин. Його вивченню   на сьогоднішній день  присвячена значна кількість літератури, оскільки дана тема була і залишається сферою зацікавлення не тільки істориків, а й культурологів, етнологів і етнографів.  Відповідно, ця література є різноплановою за проблематикою, формою і жанром. Спектр видань таких досліджень є досить ширшим – від газетної, журнальної публіцистики до монографій та фрагментів узагальнюючих праць. Проте, загалом, дана тема є недостатньо вивченою і дискусійною, що викликає на сьогодні неабиякий інтерес до ґрунтовного дослідження даної проблематики.

     Основою  дослідження став пошук, виявлення та аналіз матеріалів, де зафіксовано важливі, навіть маловідомі факти з історії села Чернятин, життя і діяльності провідників населеного пункту.

     Досить важливі відомості про історію Городенківщини загалом, і села Чернятин, зокрема, ми отримуємо із спогадів старожилів. Вони із покоління в покоління передають для своїх нащадків перекази і легенди з історії краю, які почули ще від своїх предків, і, звичайно, розповідають нам про події, учасниками яких і вони самі були.

    Надзвичайно цінним джерелом стали спогади про виникнення та походження першого поселення, яке згодом виросло у величне, квітуче і багате село. Із розповідей старожилів стало відомо, що Чернятин є одним із найдавніших поселень Городенківського району, розташоване за чотири кілометри на південний захід від Городенки. На сході село межує з Глушковом, на півдні – з Торговицею і Вербівцями, а на заході – з Вікном. Через село протікає невеличка річка Вікнянка, а на заході села є природне озеро – Ярміставок. Мабуть, сама назва говорить, що на дні цього ставка є або були глибокі западини – яри. На північній стороні село піднімається вгору. І ця висока гора є вододілом між Дністром і Прутом [1].

     Розповідають старожили і про формування центру села та його околиць. Цікаво, що центральна вулиця проходить через село в напрямку з Городенки на Коломию, а її первинна назва – Гостинець, або Цісарська. Цісарська дорога, що ділила село навпіл (на два кути), ділила село не тільки в географічному розумін­ні, але і в політичному й духовному. Кут від сусіднього села Глушкова був бідніший . Тут брали свій початок Товариства «Січ», «Луг», «Каменярі», – він був під впливом радикалів [6]. Західний кут від села Вікно був заможніший і більш консервативний.

      Центральна вулиця тепер носить ім’я видатного українського вченого, політичного і державного діяча Михайла Грушевського. По цій же вулиці красується старовинна дерев’яна церква, збудована в 1886 році, школа, старий корпус якої зведено в 1911 році, а добудована в 1967 році; пам’ятник односельчанам, які загинули в Першій світовій війні. В 1984 році цей пам’ятник був заново відбудований на старому місці. На хресті пам’ятника читаємо: «На вічну пам’ять полеглим борцям у світовій війні від 1 серпня 1914 р. Ставлять товариші, що повернулися з війни. 1923 р.». А на плиті підмурівка цього ж пам’ятника такий напис: «Полеглим односельчанам, що загинули в Першій світовій війні  та січовим стрільцям від громади села» [17, с.2]. Відреставрований цей пам’ятник був у 1990 році. На центральній вулиці розташований і Будинок культури, збудований у 1960 році на кошти місцевого колгоспу. Поряд з Будинком культури розкинувся чудовий парк – це сільська святиня, бо тут у глибокій задумі стоять два пам’ятники односельчанам. Один – загиблим на фронтах Другої світової війни, збудований на кошти колгоспу в 1967 році. На ньому такий напис: «Вічна слава односельчанам, які полягли на полі бою в Другій світовій війні 1941-1945 рр.». [Дод. Ф]. Другий пам’ятник – «Борцям за волю України, що героїчно загинули в нерівній боротьбі в підпіллі 1942-1953 рр.», збудований в 1992 році. В 1941 році в цьому ж парку була висипана могила на честь Січових стрільців і воїнів УГА. Але з приходом більшовиків у 1944 році ця могила була знесена, що й сліду від неї не залишилося [16, с.4]. По цій же вулиці Грушевського, але вже за селом з північної сторони знаходиться старий і новий цвинтар. Старий цвинтар було відкрито в ХІХ столітті, а новий – у 1947 році.

      В центрі села біля сучасної школи стоїть пам’ятник, встановлений на честь скасування панщини. Заглибившись в історію, варто згадати, що в 1848 році в країнах Західної Європи прокотились буржуазні революції, які розривали кріпацькі кайдани. Галицькі землі в цей час були у складі Австрії, яка також змушена була скасувати панщину. Це сталось 16 травня 1848 року. На честь цієї події в Чернятині було встановлено хрест-пам'ятник. Щороку 16 травня в церкві відправлялася служба Божа, бо цей день вважався по-особливому святковим. У зв'язку з добудовою школи за розпорядженням районних органів пам'ятник прийшлося в 1965 році перенести на церковне подвір'я, хоч він не міг заважати будівництву. А в 1993 році цей пам'ятник зайняв своє попереднє місце. На пам'ятнику такий напис: «1848 р. Пам'ятка даної свободи» [Дод Н]. Варто зазначити, що встановленням пам'ятника на попереднє місце зайнявся осередок То­вариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, очолюваний Марією Заліщук.

     Питання про заселення Прикарпаття уже давно ввійшло в коло наукових зацікавлень учених не тільки України, але й інших країн. Проте, на сьогодні тут є ще багато нез’ясованого. Дослідник Петро Сіреджук у своїй статті «Першовитоки Прикарпаття» зробив спробу висвітлити у загальних рисах історичний процес заселення краю у ХІV-ХVІІІ ст. Власне цей вчений із опрацьованих ним матеріалів галицького гродського і земських судів ХV ст. називає 1453 рік – часом заснування села Чернятин. [24, с.42].

     Щодо походження назви села, то на сьогоднішній день немає жодних достовірних даних з цього питання. Існує кілька версій. Місцевий мешканець,

Я. Чорнобривий, посилаючись на перекази,  говорив, що назва села може походити від слова «чорнозем» або від того, що тут колись жила козацька чернь, тобто простий народ, низи суспільства. [29, с.2]  За даними Р. Процака, назва села походить від словосполучення «чорний тин» тому, що перші поселенці фарбували огорожу в чорний колір [21, с.75].

    В. Франків у своїх дослідженнях наголошує, що після спустошення села татарами, люди почали будувати житла на новому місці, фарбуючи огорожу в чорний колір, що співпадає із версією Р. Процака.

    Сучасні дослідники  вивчали політичний і соціально-економічний розвиток Чернятина. Деякі відомості з цих питань ми почерпнули із праць М. Бойків [10, с.10] та Б. Купчинського [14, с.107], які при дослідженні своїх рідних сіл згадують в окремих аспектах і про село Чернятин.

   З уст опитаних старожилів  ми отримали інформацію про народну художницю

Параску Хому, творчість якої відома не тільки по всій Україні, але і далеко за кордоном. Їй у 2013 р. виповнилося 80 років. Вона створила понад п’ять тисяч квіткових композицій, які вражають неповторністю задуму, буянням барв, ретельністю виконання. Казковий світ свіжих барв майстрині дивує відвідувачів виставок, фахівців народного та декоративно-прикладного мистецтва [12, с.1].

У роботах майстрині «Знову цвітуть каштани», «Вечорами пахнуть матіоли», «Лісова пісня», «Вінок з любистку Т.Г.Шевченкові», «Лебедина пісня», «Тривожні дні», «Свята вечеря», «Нива України», «Великодня Пасха», можна побачити справжнє диво, бо кожна картина – це часточка нашої духовної скарбниці, що допомагає цілому народові, це один з тих вічних супутників буття українця [18, с.3].

Крім Параски Хоми мистецький розвиток села на всеукраїнському рівні представляє когорта митців-чернятинців: пенсіонерка Ганна Гнип’юк прославилася своїми виробами з вербової лози, а ткацькі вироби Ганни Панас побували не на одній всеукраїнській мистецькій виставці; художники Юрій Неміш та Андрій Гільденберг відомі своїми самобутніми картинами; аспірант Львів­ської академії мистецтв Віктор Білий демонструє на мистецьких оглядах свої картини та вироби з дерева [28, с.1].

Кінець ХХ- початок ХХІ ст. не вніс важливих зрушень у розробку вченими даної проблематики. Практично жодних суттєвих досліджень з історії Чернятина в цей час не проводилося. Тільки у пресі з’являлися відомості про культурно-мистецькі події сучасного Чернятина. В цей час важливий внесок у розробку даної проблематики внесли діаспорні дослідники.

    Так, дослідник з діаспори – М. Марунчак, який крім дослідження колонізаційних процесів на Городенщині вивчав також січовий рух Покуття й Городенківщини, активними учасниками якого він називає і мешканців Чернятина [16, с.294]. Він також наголошує на досягненнях товариства «Сільський господар», що функціонувало в Чернятині ще з 1910 р.

     Досліджуючи культурно-освітнє та економічне життя в городенківському повіті І. Василишин наголошує на беззаперечній ролі духовенства і учительства в розбудженні цього процесу в краї, і називає імена отців Карачевських, які віддали все своє життя служінню Богу і вихованню національно-свідомих патріотів у Чернятині [11, с.188].

     Найбільше історичних відомостей про село Чернятин ми отримуємо з ХХ ст. Як зазначають більшість дослідників, власне у цей час відбувалися величезні зміни і потрясіння в історії всього людства і України в тому числі.  Саме з цього часу до наших днів дійшло найбільше задокументованих історичних фактів, на основі чого ми сьогодні можемо писати історію минулих поколінь.

Село уславилося відомими постатями активістів, громадсько-культурних діячів, що пропагували і впроваджували ідеї української державності.

Що ж до виникнення села Чернятин,  то воно було одним із найдавніших, розташування якого описано вище. Через село проходить автодорога, яка з’єднує два районні центри – Городенку з Коломиєю [2].

     Цікаві відомості ми отримуємо із археологічних розкопок, які були проведені в липні 1981 р. в урочищі «Глинище» за участю сільського вчителя історії Боднарчука Юрія Дмитровича під керівництвом наукового співробітника відділу археології Інституту суспільних наук – Коноплі Віталія Михайловича зі Львова та археолога з Івано-Франківська – Андрія  Василенка. Тут дослідниками було виявлено людську стоянку періоду мезоліту, поселення трипільської культури, було знайдено скарб і поселення епохи пізньої бронзи та поселення черняхівської культури. Знайдені під час розкопок знаряддя – кремінна сокира та кремінні скребки засвідчили, що тут люди жили ще за часів мезоліту. Перші житла будували біля теперішніх ставів. На місці, де колись було перше житло в селі, тепер живе Галицький Микола Михайлович [4].

Найбільше заселення краю тривало в ХІХ – першій чверті ХХ ст. Так, у 1858 р. у Чернятині налічувалося 2236 жителів [23, с.4]. Населення Чернятина в різні часи поповнювалося вихідцями зі Східної України. Переселенці зі Східної України принесли в село східноукраїнські прізвища – Михайленко, Боднарчук, Паньків, Тригуб, Заліщук.

    Отже, з детально  дослідженої історії селища Чернятин важливо відмітити, що  в даному розділі висвітлено важливі історичні місця, які мали важливе значення для історії розвитку місцевої топоніміки, доведено  історичні дати, які вважаються першими писемними згадками і історії дослідження села і зокрема Городенківщини. Авторка достеменно доводить внесок відомих діячів культури і мистецтва, які проживали на території Чернятина, їхній вплив на культурну, соціально економічну, політичну сфери села, як важливого стратегічного центру Городенківщини.

РОЗДІЛ 2

Соціально -економічний, культурний і політичний розвиток чернятина з найдавніших часів до ХХ ст.

        Історія Покутського краю від самих початків його заселення є надзвичайно цікавою і насиченою різними подіями, що стосується економіки, культури та духовного розвитку.

    Варто підкреслити, що через свою українність Городенківська земля була охоплена колонізаційними процесами дещо з запізненням у порівнянні з іншими повітами, ближчими до польських етнографічних теренів. Водночас Городенщина, як складова частина Покуття, яке було своєрідною відкритою брамою до Молдавії і Валахії для польських подальших загарбницьких походів з одного боку, та на постійні татарські, турецькі, волоські й молдавські напади – з другого боку, разом із своїми сусідами Снятином і Коломиєю були головною військовою ареною у збройних сутичках загарбників.

     Відомо, що в 1498 році Чернятин зазнав жахливого нападу татар, які майже повністю його спалили [27, с.23].

    Крім цих бід і нещасть для селян додалося ще одне – у 1520 р. в усій Галичині запроваджено панщину. В цей час Чернятин, як і вся Галичина, знаходився під владою Польщі. Спочатку чернятинці відробляли 2-3 дні панщини на тиждень, а також платили натуральний податок. А вже на початку ХVІІ ст. феодальні повинності збільшилися. Селян примусили відробляти вже по 3-5 днів панщини на тиждень [26, с.43].

    У 1570 році на Покутті лютувала страшна хвороба – холера, яка забрала багато людських життів. Ця хвороба не оминула Чернятин. В Чернятині до наших днів зберігся холерний цвинтар, точніше залишилося вільне  те місце, де ховали померлих від холери [8, с.476]

   Наприкінці ХVІ – у ХVІІ ст. татари шістнадцять разів нападали на Галичину. В 1676 році Чернятин зазнав нападу татар, які знищили з лиця землі частину села – Піддовгу, а саме село пограбували разом із селами Вікно, Тишківці, Сороки, Рогиня, Чортовець, Обертин. Під час цих нападів татари вчиняли розправи над жителями сіл, грабували їх, убивали, кидали у вогонь дітей, забирали в неволю молодих хлопців і дівчат [14, с.116].  Селяни змушені були захищати свою землю, боронитися від чужинців. Тому за селом на височинах, з яких навкруги було далеко видно, люди будували сторожові вежі, з яких вартові за допомогою вогню подавали сигнали про наближення ворога. Побачивши сигнал, люди залишали село і ховалися у ярах, долинах і борах. А ті, що могли володіти зброєю, створювали загони для боротьби з ворогом. Варто згадати, що крім турків і татар в цей час на Покуття часто нападали молдавани і волохи.

     В ХVІІ ст. на українських землях розпочалася національно-визвольна війна. Селяни, які протягом тривалих років зазнавали панських знущань, в цей час зрозуміли, що вони можуть помститися жорстоким панам, піднявши проти них повстання. Так, восени 1648 року городенчани з допомогою селян Чернятина, Заболотова, Тулукова й Олешева розгромили і спалили маєток шляхтича Яна Жолчинського в Городенці, який врятував своє життя втечею [15, с.72]. Також відомі факти, що під час визвольної війни українського народу 1648 – 1654 pp. велика група жителів Чернятина перебувала в загоні повстанців, очолю­ваному

 С. Височаном [32].

Попри всі нещастя населення Чернятина залишалися віруючими людьми. Згідно переказів, які передаються з покоління в покоління, перша церква була побудована в Чернятині в 1336 році, але її спалили. У 1743 році мешканцями Чернятина було збудовано нову дерев’яну церкву Успення Пресвятої Діви Марії. В 1841 році в селі налічувалося 2013 греко-католиків. Священиком тоді був отець Микола Козакевич [27, с.93]. Ймовірно, що ця церква, як і попередня, була знищена, оскільки за документальними даними, у 1886 році в селі була збудована нова церква Успення Пресвятої Діви Марії, висвячена в 1888 році, яка збереглася до сьогодні. Рішенням облвиконкому № 112 від 18 червня 1991 року церква Успення Пресвятої Діви Марії в селі Чернятин була прийнята під охорону як пам’ятка архітектури [19, с. 2]. Це була дерев’яна споруда, покрита гонтами, яку  в середині ХХ ст. перекрили бляхою. Патроном її на той час був князь Понінський. В 1857 році мешканцями села була побудована резиденція для священника. В 1888 році в Чернятині налічувалося 2696 греко-католиків, 20 латинян і 150 євреїв [32]. Першим парохом цієї церкви був Володимир Карачевський, що народився в 1853 р. і пропрацював священиком в Чернятині з 1888 по 1932 рр. Він був родом з Вікна і був сином поміщика, але у своїй діяльності повністю присвятив себе служінню народові і церкві. Він пропрацював на чернятинській парафії 44 роки. У своїй діяльності він відзначився тим, що завжди і у всьому допомагав бідним мешканцям села, проводив активну громадсько-суспільну роботу – викладав у школі релігію, дещо згодом створив перший осередок «Просвіти» в Чернятині. Помер отець В. Карачевський в 1932 р., передавши опіку церквою своєму синові. Похований  на місцевому цвинтарі у Чернятині [Дод І].

     Велике значення для культурного і духовного розвитку села мало заснування в 1841 році в Чернятині парохіальної школи, яка була підпорядкована церкві і знаходилась під опікою отця Миколи Козакевича [31, с.61]. Таку школу називали дяківкою, бо вчителем в ній був дяк. В Чернятині таким дяком-учителем був Теодор Маліглова. Навчання проводилося в зимові місяці. У 1864 р. у школі вчителював поляк Хавер Хованський. На цей час у школі навчалося 90 учнів, що свідчить про певне зацікавлення населення до освіти. З 1873 р. школа була однокласовою, а вчителював у ній сільський писар – Василь Бринзей. Шкільні документи велися німецькою і польською мовами. 7 листопада 1874 р. школа була перетворена у двокласову. Важливо, що з кожним роком зростав інтерес населення до освіти.

    Крім політики духовного і соціального гніту з боку польських панів, на них покладалося важливе завдання захисту місцевого населення від загарбницьких нападів чужинців. Населення було безборонне і було прикріплене до землі. Кріпацтво і пан­щина були соціальною системою до 1848 р.: отже, тільки шляхта, яка була панами життя і смерті селян, мала обороняти це населення. Така від­повідальність покладалася на воєвод і гетьманів польських військ, а також і самих старост. Однак шляхта використовувала місцеве населення для власної оборони. Про це свідчать прізвища чернятинських селян, що відзначалися в тих чи інших боях [8, с.477].

     Основним заняттям чернятинців залишалося сільське господарство. Знаряддя праці у цей час були досить примітивними, а тягловою силою були коні й воли. Плуги й борони були  дерев'яні. Збирали зернові косами і серпами, обмолочували в основному ціпами. Сільське господарство було малопродуктивним, бо землю погано обробляли, а вона за це платила низькими врожаями. Восени під ярину селяни орали мало поля, сіяли лише вручну. Пшениця і жито були головними сільськогосподарськими культурами. Пшеницею селяни торгували для того, щоб за виручені гроші могли придбати необхідні промислові товари, а жито, в основному, використовували для випікання хліба. Житню солому, обмолочену ціпом, в'язали у спеціальні сніпки і ними покривали житлові будівлі та допоміжні споруди [10, с.41]. Крім пшениці і жита чернятинці вирощували ячмінь, гречку, соняшник, кукурудзу, картоплю, кормовий буряк, квасолю. А із тварин розводили коней, корів, волів, овець, свиней, курей.

    Одяг був домашнього виробництва. З конопляного полотна шили білизну, скатерті, верети. З овечої шерсті виготовляли товсте сукно білого і чорного кольору. З сукна білого кольору шили для чоловіків зимові штани, які називали холошнями. А з сукна чорного кольору шили для всіх теплий верхній одяг, який називали сардаками. З виправлених овечих шкір шили кожухи і кабатки, тобто короткі безрукавки. А зі шкір чорних кучерявих ягнят шили чоловікам шапки [3].

Як кожухи, так і кабатки в кожному селі оздоблювали візерунками, які були властиві тільки тому чи іншому населеному пункту. Білу шерстяну пряжу розфарбовували і з неї ткали різнокольорові запаски, пояси для жінок і дівчат. Весь верхній одяг і взуття селянам виготовляли сільські умільці. Черевики і чоботи шили зі шкіри. Але ціле літо в робочі дні селяни ходили босі. Взувалися влітку тільки у святкові дні, коли йшли до церкви, на весілля, танці.

     Граф Микола Потоцький володів 650 гектарами кращих земель, тоді як всі чернятинці користувалися 640 гектарами. Церква мала 50 гектарів землі. Для обробітку своєї землі селяни мали 106 коней та 100 волів. За статистичними даними в 1809 році в Чернятині налічувалося 224 господарств, що відносило це село до одного з найбільших у повіті [27, с 94].

    В другій чверті XIX ст. Чернятином володіла княгиня Лонінська. Але становище селян, в основному, залишалося таким же, як і в попередні часи. У 1835 році селяни відробляли 82 дні панщини на рік, а ті, хто мав коней або волів, відробляли 52 дні з кіньми чи волами. На панський двір здавали по одному півню, дві курки, 12 яєць, 30 мітків пряжі з вовни, а також здавали олію. Селяни, які не мали коней чи волів, додатково давали одного півня, одну курку, десять яєць та п'ятнадцять мітків пряжі. А халупники (безземельні селяни) відбували  двадцять шість днів панщини на рік, а також здавали дванадцять мітків пряжі з вовни, що одержували від пана.

Тяжка кріпацька праця і знущання панів та панських гайдуків призводили до виступів і повстань селян. Селяни не раз розправлялися з ненависними гнобителями, відомий вчинок селянина Боднарчука, який убив поміщицького управителя і пішов у загін Олекси Довбуша [27, с.80].

    У 1848 році на всіх землях, що перебували під владою Австрії, народ піднявся проти панщини. Ці революційні виступи призвели до того, що 16 травня 1848 року австрійський цісар Франц-Йосиф І видав указ про скасування панщини. Новину про скасування панщини приніс у Чернятин кінний гінець з сусіднього села Вікно. На пам'ять про скасування панщини односельчани поставили в центрі села між церквою і школою хрест-пам'ятник, на якому написано: «1848. Пам’ятка даної свободи».

    Вже в ХІХ ст. було в Чернятині своє, хоча ще досить примітивне, самоврядування. Тяжке економічне становище змушувало селян залишати рідні місця, близьких і рідних і їхати на чужину з надією знайти там краще життя. Найбільше чернятинців виїхало в Канаду і США. Першим виїхав із сім’єю в Канаду наприкінці ХІХ ст. Михайлюк Іван  [13, с.804].

    Отже,  з вищенаведених фактів можна зробити висновок, що становище Чернятина в соціальному відношенні було вкрай важким через гноблення місцевого населення, яке значну частину свого заробітку змушене віддавати своїм панам, від яких вони повністю залежали. Важливо відмітити те, що ситуація на теренах населеного пункту змінюється в другій половині ХІХ століття, що сприяло економічному, національно – культурному розвитку.

РОЗДІЛ 3

                 Віхи історії  Чернятина в ХХ – на початку ХХІ ст.

      Загальновідомим є той факт, що ХХ століття залишило незабутній слід в історії всього українського народу. Під впливом російської революції 1905–1907 pp. посилилася соціальна боротьба й у Галичині. В червні 1906 року в Городенці і навколишніх селах відбувалися великі політичні страйки і демонстрації сільськогосподарських робітників, учасниками яких були і селяни Чернятина. Страйкарі під час демонстрації вигукували лозунги: «Геть гнобителів!», «Трудящим – рівноправ'я!». Але селяни так і не змогли нічого домогтися, бо демонстрацію розігнала поліція [8, с.477].

    В серпні 1914 р. церковні дзвони сповістили чернятинців про початок Першої світової війни. Сільський війт Дмитро Бурдега оголосив мешканцям села про початок війни і про те, що всім чоловікам до 42-річного віку слід з’явитися в Городенку на призивний пункт. За переказами старожилів, тоді було призвано до війська з Чернятина біля 600 чоловік. І кожен третій з них не повернувся додому.

Серпень 1914 р. був одним з найважчих місяців війни, айстро - угорці жорстоко поводились із місцевим населенням. Згодом село окупувало російське військо. З його приходом насильство ще посилилося [ 2].

   18-19 лютого 1915 р. російські війська, відступаючи через Городенку, везли на багатьох фірах награбовані українські книги. 20 лютого Городенку вже зайняли австрійські війська, а невдовзі в повіт прийшли польські стрільці, які, як розповідали очевидці, нічим не відрізнялися від інших окупантів своєю поведінкою [16, с.298].

    Наприкінці лютого 1915 р. Чернятином знову заволоділи австро-угорські війська.

В роки Першої світової війни Чернятин декілька разів переходив з-під однієї окупаційної влади до другої, що надзвичайно негативно позначалося на становищі місцевого населення.

    3 листопада 1918 р. в село прийшла звістка про утворення ЗУНР. Селяни радо вітали відомості про відновлення української державності, всіма силами підтримували новостворену Українську Галицьку Армію [17, с.4].

Попри всі політичні перипетії на українських землях село Чернятин, як і тисячі інших українських сіл, пристосовувалося до нових умов існування і жило своїм життям. У 1922 р. Косминка Микола організував будівництво за селом млина, яке було закінчено в 1924 р. Млин побудували  на орній землі, що належала Немішу Юрію Михайловичу і Немішу Івану Прокоповичу. Млин належав кільком особам.У зв’язку з тим, що в Чернятині не всюди були криниці, в 30-х роках ХХ ст. було проведено п’ять водопроводів.

     Національне відродження в краї почалося з прибуттям до Городенки енергійного молодого адвоката, пізнішого пос­ла до львівського сейму й віденського парламенту, Теофіля  Окуневського, людини незвичайно культурної і активної. Але він мав мало інтелігентних співробітників і тому національна свідомість серед українського селян­ства Городенщини зростала повільно. Носіями її були ті інтелігенти, яким довелося жити і працювати серед народ­ної гущі – українське духовенство й українське вчитель­ство [11, с.182].

    Велика заслуга в розбудженні національної свідомості чернятинців належить місцевому пароху – Володимиру Карачевському, який заснував у Чернятині перший осередок «Просвіти». Читальня «Просвіти» була створена в 1910 р. і її учасниками стали 180 членів. Очолив роботу «Просвіти» Човганюк Дмитро; заступник – Боднарчук Василь, касир – Заліщук Степан, секретар – Матіяш Герасим [27, с.87].

В 1913 р. в селі було відкрито будинок «Просвіти», який збудували на кошти жителів Великого кута і теперішньої вулиці Морозевичів. Члени «Просвіти» проводили велику роботу у піднятті національної свідомості односельчан. При будинку «Просвіти» працювали драматичний і хоровий гуртки, була непогана на той час бібліотека. Вчителька Наталія Том'як вела жіночий гурток по домоводству. У роботі читальні «Просвіти» головну роль відігравали Герасим Матіяш, який був організатором відкриття в селі дитячого садка, Дмитро Човганюк, Степан Заліщук, Василь Боднарчук, Іван Боднарчук [Дод. З], Атанасій Миронюк, Броніслав Том'як, Петро Боднарчук, Ісидор Морозевич, Юліан Морозевич, Михайло Неміш [22, с.267].

При читальні також працювали драматичний і хоровий гуртки. Організаторами роботи гуртків були Дмитро Жилик, Юрій Федишин, Василь Хома, Василь Боднарчук (Чорнобривий), Іван Боднарчук, Іван Курилюк, Олексій Франків. Великим успіхом в односельчан користувалися п'єси «Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ'яненка, «Назар Стодоля» Тараса Шевченка. Але майже всі читальні «Просвіти» в повіті на початку 20-х років ХХ століття були замкнені, і не було надії, що польська влада найближчим часом дозволить відновлення культурно-освітньої праці. Тому, в цей час в селах Городенківського повіту починається активна організація споживчих кооперативів [5].

Активізація діяльності шкільної інтелігенції призвела до створення дитячих садків або рідношкільних курсів в селах Городенщини – у Поточищі, Вербівцях, Чернятині, Незвиську. Опікувалися ними місцеві кружки «Рідної Школи» [10, с.36].

Незважаючи на активну громадсько-культурну роботу, що проводилася в Чернятині провідними діячами села, половина мешканців Чернятина на 1928 рік була неписьменною. Лише 1929 року чотирикласну школу було перетворено на шестикласну. В ній працювало 7 учителів. Незважаючи на існуюче положення про двомовне викладання в школі, у 30-х рр. ХХ ст.  викладання проводилося тільки польською мовою. За даними польських джерел, на 9 грудня 1931 р. в Чернятині налічувалося 803 будинки і 3158 жителів [11, с.186].

Організовано осередок радикальної партії, який очолив Боднарчук Василь Степанович (Чорнобривий). В 1928–1929 рр. в селі було створено товариство «Каменярі» ім. М. Драгоманова. Правда, це товариство іменувало себе «Місцевим союзом ім. М. Драгоманова «Каменярі» [6].

    20 травня 1931 р. за зразком діяльності в інших населених пунктах повіту, в Чернятині було засновано товариство «Праця». В цей же час під керівництвом

 І. Боднарчука було створено чоловічий хор товариства «Селянська Спілка» [Дод Б].

     Активною діяльністю своїх членів в 30-х  рр. ХХ ст.  відзначалася і «Просвіта». Зокрема, в 1937-1938 рр. в селі діяло дві читальні «Просвіти», які змагалися між собою за першість. До суспільно-громадської роботи в Чернятині долучалися і громадські діячі із навколишніх сіл. Так, учитель Роман Регуш із Глушкова працював у Чернятині у читальні «Просвіта», а Степан Семенюк із Городенки організував тут чоловічий хор, який налічував 130 чоловік [Дод. А].

    В жовтні 1939 року відбулися вибори до місцевих органів влади. Головою сільської Ради було обрано Василя Жилика. В цей же час було реорганізовано шестирічну школу в семирічну і введено в програму вивчення російської мови замість польської. На місці образів у класних кімнатах появилися портрети Леніна і Сталіна. Священиком у цей час був отець Монастирський. Але релігію викладати у школі було заборонено.

     В 1940 році в Чернятині було збудовано військовий аеродром для легких літаків.

В липні 1941 року в Чернятині були розповсюджені листівки про те, що Актом від 30 червня 1941 року волею українського народу ОУН під проводом Степана Бандери проголошено створення Української Держави. А 1 серпня 1941 року Чернятин у складі Городенківського повіту було приєднано до окружного староства в Коломиї [20, с.63].

Навіть під час німецької окупації не припинялася культурно-освітня діяльність в Чернятині. Семирічну школу, яка працювала у дві зміни і нараховувала понад 400 учнів, очолював Броніслав Том'як – великий патріот України, який прагнув, щоб всі діти шкільного віку вчилися, закінчували сільську школу, а здібніші, щоб продовжували навчання в гімназії.

В 1941 році в сільському парку за ініціативи провідників сільської ОУН, було насипано високу могилу з хрестом і написом «Борцям за волю України». Ця могила була присвячена УСС, воякам УГА та жертвам НКВД [7].

    Характеризуючи соціально-економічне становище післявоєнного Чернятина варто зазначити, що 1946 рік через посуху був неврожайним. А радянські «визволителі» забирали увесь мізерний врожай, тому в 1947 р. по всьому краю лютував голод. З 5 лютого по 15 серпня 1947 р. в Чернятині з голоду померло 44 людини [25, с.4].

     У вересні 1968 року в залах Львівської картинної галереї відбулася перша виставка творів народної художниці. Експонувалося 80 полотен. Львівські мистецтвознавці запропонували художниці продати деякі картини для музеїв, на що художниця відповіла: «Дарую вам ті картини, які сподобаються». У 1979-му кінорежисер Микола Мащенко зняв фільм про майстриню [33].

   1 вересня 1969 р. в Чернятині було відкрито середню школу [дод. Л]. Щорічно в дев’яті класи вливалися окремі випускники Вікнянської восьмирічної школи. У 80-х рр. ХХ ст. в школі було організовано гурток «Берегиня» під керівництвом Марії Попович, який працював в напрямку народознавства; почав діяти вокально-інструментальний ансамбль «Берегиня»; в 1992 р. створено учнівські організації «Козачата» і «Пласт»  [ 9, с.2]. Немало мешканців Чернятина закінчили інститути, спеціальні середні навчальні заклади, стали висококваліфікованими спеціалістами. Серед них – кандидат хімічних наук Інституту органічної хімії Київського національного університету – Микола Дмитрович Боднарчук; кандидат хімічних наук, доцент Львівського медичного університету – Дмитро Павлович Бойків, доктор хімічних наук, професор Львівського національного університету – Микола Іванович Ганущак [дод. Ж], які були меценатами громадсько-культурного і освітнього розвитку села, сприяли проведенню ремонтних робіт школи та дитячого садочка.

     З часу здобуття Україною незалежності, почалася відбудова зруйнованих хрестів і каплиць, реставрація церковної будівлі, будівництво нових каплиць і пам’ятних знаків. Зокрема, було встановлено в центрі села пам’ятний знак на честь здобуття Україною незалежності [дод. М] і відновлено пам’ятник Т. Г. Шевченку [дод. Г] та

 І. Я. Франку [дод. Р], який був встановлений ще в 1962 р. [ 7 ].

     Активно живе і процвітає Чернятин і в ХХІ столітті. На сьогоднішній день це найбільше в районі село із населенням 3380 жителів, і єдине село в краї з природним приростом населення. Село має добре розвинену місцеву інфраструктуру. На території села функціонує селянсько-фермерське господарство ДП «Обрій» ТзОВ «Шляхбудіндустрія».  Підприємство створено без обмеженого терміну діяльності з метою вирощування сільськогосподарської продукції (пшениця, ячмінь, соняшник, ріпак, буряк, кукурудза, картопля), її зберігання і реалізація, переробка, здійснення роздрібно-торговельної діяльності. Підприємство надає автотранспортні і інші послуги населенню та організаціям.

     В 2005 році у чернятині  проведено приватизацію млина, олійниці, столярного цеху і пилорами.

    Що ж до тваринництва, то на території тракторної бригади підприємець Неміш Ігор розводить курей, свиней, овець. У селі є 2 заготівельники м’яса і 2 орендарі ставів.

     На території автопарку функціонують 2 приватні кузні, які займаються виготовленням  кованих огорож, козирків, балконів. На цій же території функціонує цех по виготовленню декоративної цегли.

     У 2008 році сільська рада стала переможцем обласного конкурсу з проекту «місцевий розвиток орієнтований на громаду». Кошти використано для заміни вікон у дитячому садку «Теремок» та заміни вікон та дверей у школі. Сільська рада приділяє увагу розвитку спорту. Для молоді села з допомогою органів влади було споруджено спортивний майданчик з штучним покриттям, у будівництві якого брала участь громада села.

     28 серпня 2008 р.  відбулося святкування 555-ї річниці з дня заснування села.  В цей день було освячено місцевим парохом церкву після ремонту [дод. К], організовано святковий концерт місцевих аматорських гуртків, затверджено герб [дод. Е] і прапор [дод. Д] села, і вперше урочисто пролунав гімн Чернятина [дод. Є], що свідчить про справді високий розвиток національної свідомості мешканців села. [32].

     В Чернятині живе і працює самодіяльна художниця Параска Хома [дод. О].

У 2008 р. кілька днів на Городенщині, у селі Чернятин, операторська група кіностудії ім. Олександра Довженка знімала новий фільм про народну майстриню – Параску Хому, який називатиметься «Сповідь»  [33] і приурочений він до 75-річчя народження Параски Хоми та 40-річчя першої виставки художниці. Нещодавно Параска Хома нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ-го ступеня [33].

     Розвивається школа. Протягом останніх років у школі реалізовано ряд конкретних заходів щодо поліпшення умов навчання учнів та праці педагогів. Школа на 95% забезпечена підручниками та додатковою літературою, для учнів організоване стовідсоткове гаряче харчування, облаштовано комп’ютерний клас сучасною технікою, проведено воду в їдальню.

    У 2010 р. у школі побудована і освячена 14 жовтня каплиця Покрови Божої Матері. Зараз триває добудова школи. Активно функціонує в селі дитячий садочок «Теремок», який відвідує 100 дітей – 4 групи виховання [32], [дод. С].

    При будинку культури села Чернятин діє п'ять гуртків аматорської творчості різних жанрів. Колективи беруть участь у всіх святкових концертах та масових заходах, співпрацюють із школою та бібліотекою. Аматорському хору «Джерела Покуття» присвоєно почесне звання «Народний аматорський». Драматичний гурток будинку культури готується для перегляду на предмет присвоєння звання «Народний аматорський» [18, с.3]. Розвивається фольклорний ансамбль «Криниця» [дод. У] під керівництвом Орислави  Малоглови; і вокальний колектив «Гердан» [18, с.3].

     Приємною подією села є відкриття в приміщенні відремонтованої бібліотеки, музею етнографії та побуту. Тут зібрано ряд  старовинних речей та предметів народного вжитку: одяг села початку і середини ХХ століття посуд, реманент, старовинні гроші, виставка стародавніх світлин та окремих робіт народних митців, що проживають нині в с. Чернятин  [дод. Х], [дод. Ц].

     Щорічно чернятинці беруть участь у звіті художньої самодіяльності. Після виступів фольклорних ансамблів, вокальних колективів демонструють свої праці умільці села. Пенсіонерка Ганна Гнип’юк  - вироби з вербової лози, Оксана Лабач -  художні картини-вишивки. Багато полотен представляють художники Юрій Неміш та Андрій Гільденберг [18, с.3]. Свою колекцію старовинних ре­чей постійно демонструє  Іван Своряк. Але найбільше виставкової площі припадає на вироби декоративно-прикладного мистецтва двох родин – Лабачів та Білих.

    У травні  2013 р. чернятинці ділилися своїми традиціями проведення великодніх свят з делегацією із Канади.  І цього ж місяця  сільська рада приймала делегацію з Польщі. Учасники обмінялися досвідом  роботи щодо розвитку сільського господарства.

     Отже, ХХ – початок ХХІ ст. залишили найяскравіший слід в історії села Чернятин. Цей період надзвичайно насичений політичними, економічними і культурними подіями, змусив мешканців села пережити трагічні сторінки воєн і голоду, знущання і поневіряння декількох політичних режимів, знищення державності і тоталітарних репресій. Мешканці Чернятина внесли значну лепту у національно-визвольну боротьбу краю, свідомо йшли на смерть за рідну землю і кращу долю для своїх нащадків. Але, незважаючи на всі терпіння, ця невеличка частина працьовитого і свідомого українського народу вистояла, переборола всі біди і нещастя, і головне, – не загубила, а зберегла для себе і своїх нащадків українську культуру, мову, національну гідність і самобутність. Тому, на сьогодні, Чернятин є провідним процвітаючим і зразковим селом не тільки для всього району, області, а й для всієї України.

ВИСНОВОК

Дослідження населених пунктів в сучасній історичній науці має важливе практичне значення, яке полягає в розвитку таких галузей, як топоніміка, історична географія,  краєзнавство. Темою даного дослідження був населений пункт, який займає ключове місце в історії Городенківщини. Робота стосується хронологічних етапів, які торкаються історії від найдавніших часів до сьогодення.

Критичний огляд наукових праць відомих краєзнавців та істориків свідчить про те, що Чернятин в різні періоди свого розвитку займав різнопланове значення розвитку такого регіону, як Городенківщина. Особливі зміни торкаються періоду з другої половини ХІХ століття, з початком революційних подій, які відбулися у Європі. Важливо відмітити, що дані зміни торкались соціального становища селянства всієї Галичини, але й безпосередньо торкалися  населення, яке проживало на території Чернятина. Вони проявлялись у відмінні повинності, які вони мали у відношенні до своїх панів, що призвело до відміни кріпацтва.

У даній роботі висвітлюється значення відомих культурних діячів та меценатів, які вплинули на національне та культурне відродження краю. Вони стали вагомою культурною рушійною силою, яка змінила свідомість  та прагнення до місцевого населення до самоідентифікації, яка базувалася на тому, що українці нація, яка заслуговує на власну державу, мову, культуру, незважаючи, що входили до складу інших державних утворень і не мали своєї державності.

Унікальність роботи полягає у використанні історичної інформації, про перші писемні згадки, які безпосередньо торкаються історії села Чернятин та про які згадують тільки тепер сучасні краєзнавці , що на мою думку розширюють горизонти історії краєзнавства Городенківщини.

Не менш важливим є вплив національно – культурних організацій, політичних партій у другій половині ХХ століття. На мою думку цей період став переломним в історії Чернятина, який розглядався як важливий стратегічний населений пункт Городенківщини.

У сучасності село Чернятин є важливим культурним  і економічним центром Городенківського району.

        В умовах сьогодення, коли намічено стратегічні плани на напрямок розвитку Городенківщини, формуються плани, що стосуються розвитку села. У Чернятині розвивається легка, харчова  промисловість, а також розвиток промислів: лозоплетіння, малярство, ковальська справа. В селі розвивається місцева інфраструктура. Підприємства створюються  з метою вирощування сільськогосподарської продукції, її реалізації, переробки, здійснення роздрібно – торговельної діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Спогади жителів села Чернятин:

1.       Свідчення Білої Ганни  Василівни 1926 р. н.; народилась в с. Чернятин Городенківського р-ну Івано-Франківської обл.; освіта:  7 класів; працювала в колгоспі, у ланці; пенсіонерка; вдова. Проживає за адресою: с. Чернятин Городенківського р-ну Івано-Франківської обл., вул. Л. Мартовича, 14 Записано 15.11.2013р. Дмитрук О.І.

2.       Свідчення Гавриги Меланії Юріївни 1938 р. н., народилась в с. Чернятин Городенківського р-ну Івано-Франківської обл.; освіта: 7 класів; працювала в колгоспі, у ланці; пенсіонерка; вдова. Проживає за адресою: с. Чернятин Городенківського р-ну Івано-Франківської обл., вул. Грушевського, 25. Записано 12.11.2013 р. Дмитрук О.І.

3.       Свідчення Гнип’юк Ганни  Іванівни 1931 р. н., народилась в с. Чернятин Городенківського р-ну Івано-Франківської обл.; освіта: 7 класів; працювала в колгоспі . Проживає за адресою: с. Чернятин Городенківського р-ну Івано-Франківської обл., вул. Вітовського,6 . Записано 10.11.2013р. Дмитрук О.І.

4.       Свідчення Неміш Меланії Василівни 1927 р. н.; народилася в с. Чернятин Городенківського р-ну Івано-Франківської обл.; освіта: 7 класів; працювала у колгоспі, у ланці; пенсіонерка; вдова. Проживає за адресою: с.Чернятин Городенківського р-ну Івано-Франківської обл., вул. Леся Мартовича, 24. Записано 15.11.2013р.  Дмитрук О.І.

5.       Свідчення Неміша Михайла Петровича 1922 р. н.; народився в с. Чернятин Городенківського р-ну Івано-Франківської обл.; освіта: 4 класи; працював в колгоспі; пенсіонер. Проживає за адресою: с. Чернятин Городенківського р-ну Івано-Франківської обл., вул. Хвильового, 7. Записано 25.10.2013 р.  Дмитрук О.І.

6.       Свідчення Наливайко Софії Іванівни 1934 р. н ; народилась в с. Чернятин Городенківського р-ну Івано-Франківської обл.;освіта: 7 класів; працювала в колгоспі у ланці; пенсіонерка; вдова. Проживає за адресою: с. Чернятин Городенківського р-ну Івано-Франківської обл., вул. Федьковича, 3. Записано 10.11.2013 р. Дмитрук О.І.

7.       Свідчення Савчука Михайла Юрійовича 1932 р. н.; народився в с. Чернятин Городенківського р-ну Івано-Франківської обл.; освіта: вища; працював директором школи. Проживає за адресою: с. Чернятин Городенківського р-ну Івано-Франківської обл., вул. М. Грушевського, 52. Записано 7.11.2013 р.  Дмитрук О.І.

Монографії та статті:

8.           Боднарчук І. Моє рідне село – Чернятин // Городенщина. – Нью-Йорк-Торонто-Вінніпег, 1978. – С. 475-478.

9.           Боднарчук Ю., Хвостін М. Чернятин // Прикарпатська правда. – 1969. – № 6. – С. 1-2.

10.      Бойків М. Історія села Глушків. – Івано-Франківськ, 2007. – 53с.

11.      Василишин І. Роль духовенства і учительства в розбудженні культурно-освітнього та економічного життя в Городенківському повіті // Городенщина. – Нью-Йорк-Торонто-Вінніпег, 1978. – С. 182-202.

12.      Войцехівська М. Почерк майстра // Край. – 2003. – № 18. – С. 1-2.

13.      Ґава М. Городенчани в Канаді // Городенщина. – Нью-Йорк-Торонто-Вінніпег, 1978. – С. 796-813.

14.      Купчинський Б. Історія Тишківців. – Коломия: Вік, 1998. –185с.

15.      Марунчак М. Колонізаційні процеси в Городенщині // Городенщина. – Нью-Йорк-Торонто-Вінніпег, 1978. – С. 70-87.

16.      Марунчак М. Січовий рух Покуття й Городенщини // Городенщина. – Нью-Йорк-Торонто-Вінніпег, 1978. – С. 290-302.

17.      Мельничук В. Г. Падав український цвіт. (В. Бойчук з Чернятина загинув у московських катівнях) // Край. – 2004. – 3 квітня. – С. 4.

18.      Михайлюк Д. Мистецтво одного села // Край. – № 22. – 2007. – 2 червня. – С.3.

19.      Михайлюк Д. Чернятинській церкві 120 років // Край. – 2008. – № 35. – С. 2.

20.      Никифорук В. Городенщина під німецькою окупацією 1941-1944 рр. // Городенщина. Історично-мемуарний збірник в ІІ томах. – Т. ІІ. – Нью-Йорк-Вінніпег-Городенка, 2002. – С. 60-73.

21.      Процак Р. Топоніміка населених пунктів. – Івано-Франківськ, 2000. – 194с.

22.      Семенюк С. «Просвіта» в Городенщині в 1937-38 роках // Городенщина. – Нью-Йорк-Торонто-Вінніпег, 1978. – С. 267-290.

23.      Сіреджук П. З історії заселення Городенківщини // Край. – 1999. – 3 квітня. – С. 4.

24.      Сіреджук П. Першовитоки Прикарпаття // Краєзнавчий збірник на пошану Богдана Гавриліва. – Івано-Франківськ: Тіповіт, 2003. – С. 41-54.

25.      Спогади Тараса Буджака – «Сталевого» // Край. – 1995. – 16 вересня. – С. 4.

26.      Стеблій Ф. І. Боротьба селян Східної Галичини проти феодального гніту в І пол. ХІХ ст. – К., 1981. – 278с.

27.      Франків В. Боднарчук Ю. Історія Чернятина. – Івано-Франківськ, 1996. – 117с.

28.      Франків В. Чернятин і чернятинці // Край. – 2000 р. – № 6. – С. 1.

29.      Чорнобривий Я. Чому зветься наше село Чернятин? // Земля придністровська. – 1991. – С. 2.

30.      Яшан В. Городенщина під мадярською і німецькою окупаціями під час Другої світової війни // Городенщина. – Нью-Йорк-Торонто-Вінніпег, 1978. – С. 229-252.

31.      Яшан В. Парохії і Церкви // Городенщина. – Нью-Йорк-Торонто-Вінніпег, 1978. – С. 58-68.

Інтернет-ресурси:

32.      Городенка і район//www.castles.com.ua.

33.      Параска Хома//www.malaklava.com.ua.