Конспект уроку 7 клас ФРАНЦІЯ

Тема. Франція.

Мета: розглянути процес створення централізованої де­ржави у Франції; під час аналізу подій Столітньої війни продовжувати формування навичок учнів ус­тановлювати причинно-наслідкові зв'язки, розріз­няти привід і причину історичних явищ; характери­зувати історичних осіб та висловлювати судження щодо їхнього внеску в розвиток французької де­ржави.

                Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

I.    ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ        

II.  АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ

Історичний диктант.

Визначення.

A.            На півночі Європи проживали «північні люди» — нормани, яких у Західній Європі називали ...

Б. Нормани були вправними ...

B.            Близько 1000 року вони подолали Атлантичний океан і ви­садилися на узбережжі ...

Г. У добу вікінгів у Скандинавії поступово утворилися держави норманів. Першою виникла ...

Д. Під владою короля Гаральда Прекрасноволосого у IX ст. об'єдналася ...

  Е. У XI ст. під владою короля Олафа Шотконунга об'єдналася…

  Є. Алфавіт скандинавських народів складали ... Ж. Героїчні пісні вікінгів називалися ...

Поняття.

Данія — 1; вікінги — 2; руни — 3; Норвегія — 4; Півн і чин Америка — 5; саги — 6; мореплавці — 7; Швеція — 8.

Ключовим моментом середньовічної історії скандинавських народів були зміни в організації суспільного життя, а саме створення держав — Данії, Норвеґії, Швеції. У період розквіту Середньовіччя в ряді країн Західної Європи долалася феодальна роздробленість і утворювалися єдині держави із сильною центральною владою. Саме таким шляхом₄ йшов розвиток Франції.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ                  '

1. Посилення королівської влади.                    *

Розповідь учителя.

У 885 р. нормани дійшли до Парижа і взяли його в облогу. Король із династії Каролінґів, тобто нащадків Карла Великого, Карл Лисий не спромігся на рішучі дії, і оборону міста взяв на себе граф Одон Паризький. Париж було врятовано, але авторитет династії Каролінґів настільки впав, що новим королем Франції було обрано графа Одона. Однак Каролінґи вирішили боротися за владу в країні, почалася громадянська війна, яка продовжувала­ся сто років (887—987 рр.). Урешті-решт, феодальні магнати від­дали перевагу роду Одонів і обрали королем його нащадка — гра­фа Паризького Гуго Капета, який заснував династію Капетинґів, ті чи інші відгалуження якої з незначними перервами правили Францією понад 850 років (987—1848 рр.).

У Франції в IX—Х ст. король обирався верхівкою світських і духовних феодалів, і лише з XII ст. утверджується спадкова передача трону. Центральне управління здійснювалося за зразком Франкської держави. Найближчим радником і помічником коро­ни був сенешал, який вважався главою королівського двору й командував армією. У військових справах дуже впливовою особою був конетабль — глава королівської кінноти, помічником якого був маршал. Королівський скарбник, якому допомагав камергер, відав королівською скарбницею. Канцлер керував роботою канцелярії. На місцях адміністративні, військові і судові функції виконували королівські чиновники. Із XI ст. при королівському дворі з'явилася нова посада — прево. Він збирав податки, ко­мандував гарнізоном та ополченням. У XII ст. виникають великі територіальні одиниці, на чолі яких стояли бальї.

Із розвитком феодальних відносин створюються збори королівських васалів, так звана королівська курія, роль якої поступово зростає.

На початку правління фактична влада Капетинґів розповсюджувалася лише на їхні родові землі Іль-де-Франс із містами Париж та Орлеан. Посилення королівської влади почалося за правління Людовіка VI Товстого (1108—1137 рр.). Він остаточно Підкорив Іль-де-Франс, приборкавши непокірних васалів, а перед смертю оженив свого сина, Людовіка VII, на Алієнорі Аквітанській, спадкоємиці герцогства Гієнь (Аквітанії). Однак, правління останнього було менш вдалим. Англійський король Генріх II, який окрім Англії успадкував також землі у Французькому ко­ролівстві (Нормандію, Анжу, Мен і Тур), почав захоплювати все нові французькі землі. Спочатку він скористався родинними не­гараздами Людовіка VII, який розлучився з Алієнорою, і сам одружився з нею, приєднавши до англійських володінь Гієнь. Вигідно оженивши сина, він отримав Бретань; його союзниками були графи Оверні та Тулузи. Таким чином, володіння французь­кого короля були оточені землями англійців.

У 1180 р. королем став Філіпп II Август (1180—1223 рр.), один із найвизначніших правителів Франції. Завдяки умілій політи­ці він зупинив експансію Генріха II, змусивши його виплатити репарації й передати собі прикордонні фортеці. Він продовжив боротьбу і після того, як королем Англії у 1189 р. став Річард І, більше відомий як Річард Левине Серце. Обидва королі вируши­ли у Третій хрестовий похід, однак Філіпп швидко повернувся до Франції і почав плести інтриги проти Річарда, змовившися з його братом Іоанном Безземельним. У 1192 р. Річард потрапив у полон, і Філіпп безкарно вдерся у його землі. Однак, коли в 1194 р. Річард звільнився, Філіпп почав зазнавати від нього поразки. Лише загибель Річарда у 1199 рр. урятувала його від краху. Філіпп продовжив боротьбу проти англійців і при їхньому королі Іоанні (1199—1216 рр.). Він викликав останнього на феодальний суд (адже маючи володіння у Франції, король Англії вважався васалом французького короля). Коли той не з'явився, Філіпп заявив про конфіскацію всіх володінь Іоанна. У війні, що почалася 1202 р., французи перемогли, і у Франції залишилося лише одне англійське володіння — Гасконь. У 1214 р. Філіпп почав переможну війну з коаліцією Англії, нідерландських пра­вителів та імператора Священної Римської імперії.

Таким чином, на першу половину XIII ст. у Франції склалися всі умови для створення станової монархії.

Фронтальна бесіда.

—   Що означає поняття станова монархія?

—   Чим була викликана поява такої форми державного прав­ління?

—   Які органи станового представництва вам відомі?

Додаткова Інформація.

—              Філіпп II реформував фінансову систему й систему місцевого самоврядування, посилив королівський суд. Він сприяв розвит­ку міст, надаючи їм широкі права. Одним із найефективніших його нововведень стало призначення королівських чиновників у судових округах. Отримуючи заробітну платню від самого коро­ля, вони віддано виконували свої функції.

—              У 1223 р. Філіппа II не стало. Його син Людовік VIII пра­вив усього три роки (1223—1226 рр.). Однак за його правління сталася визначна подія — до володінь короля було прилучене Тулузьке графство. Ще за правління Філіппа II, у 1208 р., про­ти Тулузи було оголошено хрестовий похід. Справа в тому, що на його території пустила глибокі корені альбігойська єресь. У 1213 р. хрестоносці завоювали графство. Його наступник, Людовік IX (1223—1270 рр.), був ще дитиною, тому за нього довго правила мати. Під час правління Людовіка, який потім був названий Святим, Франція майже постійно жила в мирі. Виключення становлять два хрестові походи, під час другого із яких Людовік і помер. Головним надбанням правління Лю­довіка стали його реформи. Для перевірки діяльності місцевих чиновників він увів посаду королівських інспекторів. Людовік особисто брав участь у засіданнях королівського суду. Він увів новий судовий статут, заборонивши судові поєдинки. Ефектив­но велася при ньому і фінансова справа. Правління Філіппа III (1270—1285 рр.) було продовженням правління Людовіка. Спроби розширити свої володіння закінчилися для нього трагічно: під час Арагонської кампанії його було вбито. У 1285 р. королем став Філіпп IV Красивий.

2. Правління Філіппа IV Красивого.

Робота з підручником.

Ознайомтеся з текстом відповідного пункту параграфа і скла­діть політичний портрет Філіппа IV Красивого за планом:

1)    Роки правління.

2)     Які реформи здійснив у державі.

3)     Відносини королівської влади і церкви.

4)     Розширення території Франції.

5)    Загальна оцінка діяльності Філіппа IV Красивого.

Додаткова інформація

У багатьох країнах Європи на другому етапі розвитку фе­одальної державності оформлюються специфічні станово-представницькі установи, які включали до свого складу пред­ставників основних станів: духовенства, дворянства й міщан. Королівська влада не тільки мала потребу в їхній підтримці, але певною мірою залежала від них і була змушена зважати на інтереси цих станів.

Класичним зразком такої установи були Генеральні штати Франції, які вперше були скликані в 1302 р. Приводом для їх скли­кання стало зіткнення короля Філіппа IV з Папою Римським.

Питання, що виносилися на розгляд Генеральних штатів, визначалися королем. Генеральні штати скликалися для того, щоб з'ясувати думку станів щодо миру або війни, у зв'язку з під­писанням міжнародних договорів тощо. Але найчастіше король звертався до Генеральних штатів із проханням щодо фінансової допомоги або дозволу на введення чергового податку. Генеральні штати зверталися до короля з проханнями, скаргами, протес­тами. Спроби Генеральних штатів закріпити за собою постійні фінансові або законодавчі повноваження успіху не мали.

Відповідно до затвердженого королем регламенту, кожен стан засідав і голосував окремо. У зв'язку з цим були виділені три курії, у кожній із яких засідали духовенство, дворяни й міщани. Кожна курія мала один голос, і тому у феодалів була завжди перевага над третім станом.

У деяких регіонах Франції виникали місцеві станово-представницькі установи. Наприкінці XIV ст. їх кількість досягла 20.

3. Початок Столітньої війни.

Розповідь учителя.

Після смерті Філіппа IV його наслідували три сини: Людовік X (1314 —1316 рр.), Філіпп V (1316—1322 рр.), Карл IV (1322 — 1328 рр.). Після їхньої смерті не залишилося спадкоєм­ців Філіппа IV Красивого чоловічої статі. Через це королем став його племінник, Філіпп VI, перший із династії Валуа. Однак його права на трон поставив під сумнів король Англії  Едуард III, син доньки Філіппа IV, Ізабелли. У 1337 р. почалася війна. Спочатку війська Англії намагалися вдертися до Франції через Фландрію. Кампанія у Фландрії тривала з 1337 до 1341 р. У цей час король Філіпп виношував плани військового вторгнення до Англії. Од­нак 24 червня 1340 р. відбулася морська битва при Слейсі, в якім англійський флот знищив французькі морські сили. Завдяки цій перемозі англійці отримали контроль над Ла-Маншем і прилегли­ми морями. Одночасно французькі війська увійшли до Гасконі — англійського володіння у Франції. Едуард не мав змоги надати захисникам допомогу, але їм вдалося встояти. У самій Фландрії великих битв не відбувалось. Через постійний брак коштів Едуарду довелося змінити плани. У 1343 р. було підписане перемир'я, яке діяло протягом двох років.

У 1345 р. англійці висадилися у Нормандії. 26 липня 1346 р. англійці взяли Кан, важливу французьку фортецю. 24 серпня англійці розбили французів біля містечка Бланштак і вийшли до м. Крессі. 26 серпня біля цього міста відбулася битва, що багато в чому визначила подальший хід війни. У ній 12-тисячна армія короля Едуарда зустрілася із 30-тисячною армією Філіппа IV. Французька армія складалася переважно із важкої кавалерії та арбалетників. Англійці виставили проти них в основному піше військо, що складалося з пікінерів та стрільців із довгих луків. Завдяки суворій дисципліні та сміливим тактичним рішенням англійцям вдалося вщент розбити французів. У битві показав себе син англійського короля, Едуард Чорний Принц, який зго­дом став одним із найвизначніших воєначальників англійців. Ця перемога дозволила англійцям у 1347 р. захопити важливий порт, м. Кале. У 1348 р. почалася епідемія бубонної чуми — «чор­на смерть», яка змусила ворогуючі сили припинити воєнні дії.

У 1350 р. помер король Філіпп VI, його наступником став Іоанн II. У цей час військові дії тимчасово були припинені, поки сторони усували наслідки чорної смерті. У 1356 р. Едуард Чорний Принц почав вторгнення у Гасконь. 9 вересня 1356 р. відбулася битва, що фактично закінчила перший-етап війни. Армія Чорного Принца, яка нараховувала 10 тис. воїнів, зустрілася під Пуатьє з 50-тисячною армією короля Іоанна. Едуард використав особли­вості місцевості, звівши нанівець чисельну перевагу французів, а лучники, які показали себе ще при Крессі розстріляли важку кавалерію французів: 8 тис. воїнів Іоанна загинули в битві, ще 5 тис. були вбиті під час відступу. Сам король був взятий у полон. На чолі Франції став його син, дофін Карл. У Франції спалахнули повстання: Жакерія і Паризьке повстання. У 1360 р. Іоанн під­писав мир у м. Бретиньї, за яким Англія отримувала Аквітанію, Гасконь, Пуату та порт Кале. Після підписання договору Іоанн був звільнений із полону. У 1363 р. з полону втік один із заруч­ників, Людовік Анжуйський, син короля Іоанна. Той відчув себе знеславленим і добровільно повернувся до Лондона, де скоро й помер. Дофін Карл став королем Карлом V.

У 1369 р. Карл відновив воєнні дії. Приводом до цього стала скарга аквітанських феодалів на дії Чорного Принца, призначе­ного правителем англійських володінь у Франції. За п'ять років військових дій Карлу та його воєначальникам, Людовіку Анжуй- ському та Бертрану дю Геклену, вдалося звільнити від англійців більшу частину Аквітанії. У 1372 р. про перехід під владу анг­лійців заявив герцог Бретані Іоанн IV, однак королівські війсь­ка швидко зайняли територію провінції, англійцям залишилися лише Брест і Орей. У 1374 р. було підписане перемир'я, за яким із володінь англійців на південному заході Франції залишалися тільки міста Бордо та Байонна з околицями. Однак королю не вдалося закріпити успіх. У 1378 р. повстала Бретань, і герцогст­во опинилося в руках англійців. Після смерті Карла V у 1380 р. королем став його неповнолітній син Карл VI. До 1388 р. замість короля управляли його дядьки, за яких країна потонула у ко­рупції та повстаннях. У 1388—1392 рр. Карл наблизив до себе придворну партію «мармузетів» — колишніх радників батька короля. Вони трохи зменшили рівень корупції, привели справи країни у більш-менш пристойний стан. Однак із 1392 р. у короля почали проявлятися ознаки психічного розладу. До влади знов прийшли його дядьки.

У 1404 р. у Франції починається громадянська війна. Її по­чаток був викликаний смертю найвпливовішого з дядьків коро­ля, Філіппа Бургундського. Почалася боротьба за вплив над бо­жевільним королем, а отже, і над країною, між представниками бургундської лінії Валуа, яку очолив Іоанн Безстрашний, син Філіппа, та представниками орлеанської лінії, яку очолив брат короля Людовік Орлеанський, спираючись на підтримку дружини короля, Ізабелли Баварської. Обидві сторони почали збирати війська, по всій країні відбуваються дрібні сутички. У листопаді 1407 р. Людовік Орлеанський був убитий і орлеанську партію очолив Бернар д'Арманьяк. Ворогуючі сторони отримали прізвиська бургіньонів та арманьяків. Убивство герцога Орлеансько­го дало змогу бургіньонам захопити владу. Війна між суперниками велася із перемінним успіхом до 1413 р., коли арманьяки захопили Париж. У цей час в Англії королем стає Генріх V. Його батько Генріх IV стабілізував ситуацію в країні, тому новий король зміг сконцентрувати свою увагу на Франції. У 1415 р. армія Генріха висадилася у Франції. 25 жовтня 1415 р. його військо зустрілося з французьким біля Азенкура. Французьке військо зазнало нищівної поразки. У полоні опинилася велика кількість дворян, у тому числі багато лідерів арманьяків. Партію очолив син короля, дофін Карл. Тим часом бургіньони уклали союз із Генріхом V, до них приєдналася і дружина короля, Ізабелла Ба­варська. У 1420 р. був підписаний договір в Труа, за яким Генріх проголошувався спадкоємцем французького престолу і одружу­вався з донькою Карла, Єкатериною. Дофін Карл проголошувався незаконнонародженим і позбавлявся права на престол.

Однак арманьяки продовжували боротьбу з англійцями. Генріх саме від'їхав із Франції до Англії владнати справи, що пожвави­ло антианглійський рух. У 1421 р. Генріх помер, залишивши по собі малолітнього сина. У 1422 р. помер і Карл VI. Королем був проголошений син Генріха V, малолітній Генріх VI. Водночас прихильники арманьяків проголосили дофіна Карла королем Карлом VII, хоча вони контролювали зовсім невелику територію. Країна фактично розпалася. Здавалося, лише диво може вряту­вати Францію.

4. Народні повстання.

Розповідь учителя*.

Воєнні дії, постійні побори, насилля, що чинилося з боку обох армій, викликало незадоволення у простого народу. У 1358 р. спалахнуло повстання, яке стало відоме під назвою Жакерія. Жак-простак — презирливе прізвисько французького селянина у середні віки. Причинами повстання були, окрім війни, незадоволення податковим тиском, недавня епідемія чуми, а також постійні напади найманців — так званих рутьєрів. Поштовхом до Жакерії було чергове підвищення Податків, на яке пішов дофін Карл для того, щоб викупити з англійського полону батька після битви при Пуатьє. Повстання  почалося у містечку Сен-Ле-д'Ессеран, коли його жителі відбили напад однієї з банд найманців. Повстання швидко поширилося центральною частиною Франції. За сучасними оцінками у повс­танні взяло участь 100 тис. селян. Повсталі захоплювали замки феодалів, яких вони вважали головними винуватцями своїх бі­дувань, убивали дворян і просто багатіїв. Багато міст підтримало жаків. Одним із ватажків повстанців став Гільйом Каль.

Феодали швидко отямилися від початкового розпачу і зібрали армію для розправи з повстанцями, заручившись підтримкою ан­глійців. Перед вирішальною битвою феодали обдурили ватажків повстанців і, заманивши їх у пастку, підступно вбили. Повстання було жорстоко придушене.

У цей же час у Парижі спалахнуло повстання, очолюване Етьєном Марселем, купецьким старшиною. Приводом для нього стало скликання дофіном у 1356 р. Генеральних штатів з метою затвердження нових податків. У відповідь міщани висунули до­фіну ряд вимог, зокрема вимогу відправити у відставку ряд де­ржавних чиновників. Вони також вимагали, щоб король у своїх діях підкорявся контролю особливої ради, обраної Генеральними штатами. Коли дофін відмовився і розпустив Генеральні штати, почалося повстання.

Дофін був змушений у 1357 р. скликати нові Генеральні шта­ти. Вони знову опинилися у руках міщан, і на цей раз вимоги були ще більш радикальними. Дофін Карл під їхнім тиском був змушений опублікувати «Великий Березневий Ордонанс», який передбачав проведення ряду реформ, а вся повнота влади за ним переходила до Генеральних штатів. Ці збори мали право зби­ратися двічі на рік без королівського дозволу, уведення нових податків без згоди Штатів заборонялося. Також їм надавалося виключне право призначення королівських радників.

Однак дофін скоро відмінив ордонанс і заборонив міщанам підкорюватися розпорядженням Штатів. У відповідь на це у 1358 р. почалося нове повстання. Озброєний натовп удерся до палацу Карла і у нього на очах вбив найненависніших радників — маршалів Шам­пані й Нормандії. Йому ж Етьєн Марсель, який керував нападни­ками, гарантував повну безпеку. Карл був змушений підтвердити «Великий Березневий Ордонанс». Після цього він утік із Парижа і почав збирати війська. Тим часом Марсель домовився з учасника­ми Жакерії про взаємну підтримку і селяни надіслали йому своїх воїнів на підмогу (сам Марсель угоди не виконав і допомоги їм не надіслав). Після придушення Жакерії Етьєн Марсель почав переговори з англійцями і їхнім союзником, королем Наварським Карлом Злим, однак його популярність в місті впала, і він був убитий. Наступного дня парижани відкрили браму армії дофіна.

5. Подвиг Жанни д'Арк.

Розповідь учителя.

Жанна д'Арк — найвідоміший персонаж часів Столітньої вій­ни. Вона народилася 6 січня 1412 р. в селі Домремі, Лотарингія.

У 1428 р. дофін Карл, не визнаючи договору в Труа, продов­жував опір англо-бургундським військам. У руках англійців був Париж, і вони оточили м. Орлеан, захоплення якого відкривало їм шлях до завоювання всієї Франції. Чутки і звістки про ситуа­цію, що склалася, швидко поширювалися по всій Франції, в тому числі в Домремі. Жанна росла релігійною, вразливою дитиною, і їй почали бачитися видіння, чутися голоси, які закликали до подвигу. Так Жанна повірила у свою божественну місію.

Коли в селі стало відомо про облогу Орлеана, Жанна д'Арк ос­таточно зважилася взяти участь у війні, зняти облогу з Орлеана і коронувати дофіна Карла. У травні 1428 р. Жанна переконала свого дядька Дюрана Лассара, щоб він супроводжував її до при­леглої фортеці Вокулер. Вона мала за мету переконати комендан­та у своїй місії, і з листом та охоронною грамотою відправитися до дофіна Карла.

Після прийому в коменданта фортеці Робера де Бодрикура Жанна д'Арк була відіслана до замку Шинон, де перебував дофін зі своєю армією. Карл погодився включити її до числа полковод­ців війська, яке саме відправлялося на допомогу орлеанському гарнізону.

Бойове хрещення Жанна д'Арк прийняла під Орлеаном. 29 квітня вона з невеликим загоном проникла до Орлеану. 4 трав­ня її армія отримала першу перемогу, здобувши бастіон Сен-Лу. У ніч із 7 на 8 травня англійці були змушені зняти облогу міста. Таким чином, завдання, яке французькі воєначальники вважали нездійсненним, Жанна виконала за чотири дні. Звістка про по­рятунок Орлеана облетіла усю країну. За цей подвиг Жанну ста­ли називати Орлеанською Дівою. Було згадане старе пророцтво, що Францію погубить жінка, а врятує дівчина. Губительницею вважали Ізабеллу Баварську, яка продала французьку корону англійцям, рятівницею ж охрестили Жанну.

Найвідоміший епізод у біографії Жанни відбувся при штурмі Турелі, коли вона отримала поранення. Жанна, як завжди, йшла попереду армії, підбадьорюючи своїх воїнів. Французи атакува­ли енергійно і відважно, але й англійський гарнізон складався з добірних солдатів, ветеранів війни під командуванням досвід­ченого капітана Вільяма Гласдейла. Натиск французької армії слабшав, солдати втомилися. Тоді Жанна схопила драбину, при­ставила її до стіни і з закликом: «Хто любить мене, за мною!» — почала підніматися на вершину фортеці. Вона подолала декілька сходинок, коли була поранена арбалетною стрілою. Жанну терміново винесли з поля битви. Однак вона знову повернулася на бойову позицію. Вражені англійці відступили, а вчинок Жанни підбадьорив воїнів і вони захопили фортецю.

Своєю місією Жанна вважала коронацію Карла, тому після кількох перемог вона зустрічається з дофіном і починає вмовляти його оголосити похід на Реймс. Дофін погоджується і 17 липня 1429 р. коронується в соборі цього міста, місці коронації усіх французьких королів.

Попри величезний вплив Жанни серед простого народу і в ар­мії, а частково і через нього, серед французької знаті починає наростати незадоволення, підкріплене недовірою деяких священ­нослужителів. Оточення короля вбачало в дівчині неабияку за­грозу. Навколо Жанни точаться інтриги. У цей час Жанна д'Арк із невеликим загоном іде походом на Париж. Їй не вдається взяти місто через те, що король не надав їй підкріплення, яке обіцяв. При штурмі її тяжко поранено, і вона тимчасово відходить від управління армією.

У травні 1430 р. Жанна д'Арк знову взяла участь у воєнних діях. Із невеликим загоном вона йде в похід на допомогу гарні­зону фортеці Комп'єн, взятої в облогу англійцями. Але підкупле­ний бургіньйонами комендант Комп'єна в найвідповідальніший момент закрив браму перед загоном Жанни. Вона потрапила в полон до англійців. Король навіть не намагався її викупити.

Проти Жанни почався судовий процес. Її обвинувачували в єресі й відьомстві. Однак Жанна мужньо відкидала обвинува­чення, показуючи при їх спростуванні неабияку розсудливість і витримку. Лише коли стало зрозуміло, що допомоги не буде, вона погодилася визнати помилковість своїх поглядів (видінь, свого божественного призвання), в обмін на це інквізиція обіцяла їй помилування. Однак англійцям потрібна була лише її смерть.

30 травня 1431 р. дев'ятнадцятирічну Жанну д'Арк було спа­лено на багатті в місті Руан. Місце спалення й понині відзначено білим хрестом. Через 25 років її справа була переглянута, Жанну д'Арк визнали безневинно засудженою, а у 1920 р. — канонізу­вали.

6. Завершення Столітньої війни й об'єднання Франції.

Розповідь учителя.

Остання фаза війни (1431 — 1453 рр.) характеризується втратою англійцями воєнної переваги за рахунок дисциплінованої піхоти, й особливо лучників, з удосконаленням французами тактики використання польової та облогової артилерії. У 1435 р. Карл VII уклав із бургіньйонами Арраський мир, що дозволило йому реорганізувати своє королівство й підготуватися до відвоювання захоплених англійцями земель. У 1449 р. Карл почав наступ у Нормандії та Аквітанії, останніх володіннях Англії у Франції. У 1449—1450 рр. Нормандія була звільнена з допомогою місцевих жителів, які ненавиділи окупантів. Вирішальною тут виявилася битва при Форміньї, у якій французи показали ефек­тивність використання польової артилерії. В Аквітанії кампанія затягнулася до 1453 р. і завершилася розгромом англійців при Кастийоні. Ця битва вважається завершальною битвою Століт­ньої війни У результаті нормандської та аквітанської кампаній у Франції за англійцями залишився лише порт Кале.

Справу об'єднання Франції продовжив син Карла, Людовік XI (1461 — 1483 рр.). За свою бутність дофіном він повставав разом з дворянами проти батька, був розбитий, але Карл простив його. Пізніше йому самому довелося боротися із дворянською опози­цією. На початку правління в 1465 р. він зазнав поразки від Ліги загального блага — об'єднання крупних феодалів. Йому довелося підписати принизливу угоду, поступаючись великою частиною королівської влади. Згодом за допомогою інтриг Людовіку вда­лося роз'єднати Лігу й безжалісно винищити її членів поодинці.

Головним ворогом Людовіка був герцог Бургундії Карл Смі­ливий. Бургундські володарі за часи Столітньої війни зібрали величезні володіння у Франції й Священній Римській імперії: їм належали Нідерланди, Бургундія, Лотарингія та ряд дрібніших володінь. На відміну від Людовіка, прихильника тонкої інтриги, Карл був утіленням істинного феодала: безстрашним, але й жорстоким правителем, а коли треба — підступною та безприн­ципною людиною, Його прізвисько, «Сміливий», більш точно перекладається як «Безроссудливий». Спочатку вдача була на боці Карла: у 1468 р., коли король поїхав на підтримку повс­талого міста Люттіх, герцог захопив його в полон, звинуватив у порушенні мирного договору і примусив спостерігати за жор­стоким покаранням повсталих міщан. Людовік був змушений принижено поздоровити Карла з перемогою. У 1470 р. почалася війна короля з герцогом, і Людовіку вдалося досягти успіху. Він діяв обережно, провокуючи повстання проти Карла, а пізніше зіткнув його з Швейцарським союзом. У 1477 р. Карл загинув в битві, що дозволило Людовіку приєднати до Франції практично всі землі Бургундії.

IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ

Завдання.

Заповніть таблицю.

Столітня війна

Період	Основні події	Наслідки
1337—1480 рр.
1415—1453 рр.

Заповнення таблиці може відбуватися у ході висвітлення пи­тань 3—-6 нового матеріалу.

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

— у X ст. західну частину колишньої імперії Карла Великого називали Францією;

—  створення централізованої держави розпочалося у XIII ст. військовою, судовою і фінансовою реформами Людовіка IX, особ­ливо посилилася королівська влада у Франції за Філіппа IV Кра­сивого.

— справжнім випробуванням для Франції стала Столітня війна з Англією (1337—1453 рр.).

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

—  Опрацювати §4 ст. 150-162

—   Позначити на контурній карті основні події Столітньої війни.

—   Закінчити роботу із заповнення таблиці

—   Написати невеликий твір-роздум на тему «Чому Жанн.і д'Арк з'явилася у французькому, а не в англійському сус­пільстві?»