МАНДРІВКА КРАЇНАМИ ДАЛЕКОГО СХОДУ

Мандрівка країнами Далекого Сходу

(Китай, Індія, Японія)

Мета: повторити, узагальнити й системати­зувати знання учнів про природно- кліматичні умови й географічне положення Індії, Китаю та Японії, побут, звичаї й тра­диції країн Далекого Сходу.

Обладнання: фізична й політична карти світу, журнали «Навколо світу», виставка, шовку, китайських паличок, індійських кашемірових шалей,сарі, шовкового шиття, індійських спецій, композицій з квітів-ікебани.

Тип уроку: узагальнення й систематизація знань.

Форма проведення: урок-подорож.

ХІД УРОКУ

 

  І. Організаційний момент уроку

  Клас ділиться на три групи. Дві групи готу­ють подорож до Китаю та Індії, а третя са­мостійно збирає інформацію про Японію. У кожній групі є ведучі, екскурсоводи, «фа­хівці» з національної кухні та знавці місце­вих ремесел. Учні одягнені в національні костюми  тієї країни, мандрівку якою вони  будуть проводити.

  ІІ. Основна частина уроку

Екскурсовод. Китай — країна гірська, але, незважаючи на це, держава потопає в зелені парків. Особливо велично виглядають мідні й керамічні альтанки й пагоди. Майстри давнини, створюючи палаци й пагоди, використовували натуральні фарби,позолоту, порцеляну, метал, тому архітектурні пам’ятники Китаю и досі привер-

тають увагу численних туристів. Найбільш вишуканою спорудою є палац китайського

імператора, що нараховує 9 тисяч кімнат.

  Найбільша пустеля Китаю — пустеля Такла- Макан, Тут треба бути дуже обережним, адже назва пустелі перекладається так: «Хто сюди потрапляє, той навіки пропадає».

КИТАЙ.

Ве д у ч и й. Населення сучасного Китаю сягнуло 1,5 млрд чоловік. Тому влада прагне

обмежити кількість дітей у родинах китай­ців. У разі народження другої дитини бать­ків штрафують і навіть звільняють з роботи. Проте сімейною цінністю в Китаї були і за­лишаються діти. Так, китайська родина ве­лика. Як же її можна нагодувати?

Ведучий. Напевно, ніхто й не здогадуєть­ся, що в Китаї ніколи не було і відсутні й дотепер, кулінарні навчальні заклади. А ки­тайська кулінарія досягла рівня мистецтва.

  Для роботи на кухні беруть тільки хлопчи­ків, які мають природні здібності з приготу­вання  їжі. Робота на кухні надзвичайно важ­ка, тому треба бути ще й фізично сильним. Але згодом китайський кулінар з 20-літнім стажем може приготувати до 10 тисяч страв.

1-й кухар. Пекінська качка в Китаї вважається імператорською стравою, її приготування триває протягом доби. Готують цю страву лише в спеціальних ресторанах. Ку­хар розрізає качку на 120 шматочків. У кожному шматочку є й шкурка й м’ясо. Кожен  шматочок загортається в млинчик і заливається  соусом.

2-й кухар. А ви знаєте, що в Китаї нараховується до 200 різновидів китайських пельменів?

Ведучий. У нас у народі кажуть: «Хліб — усьому голова». А чи є хліб у Китаї?

3-й кухар. Як не дивно, на відміну від За­ходу, у Китаї хліба немає. Замість нього ви­користовують рисові коржі й локшину. Хліб у звичному розумінні цього слова вживають у Китаї тільки у великих містах.

Ведучий.  Рис у Китаї - унікальне блюдо.

1-й кухар. Рис на сніданок — це «ранній рис», рис на обід у Китаї називається «полу-

денний рис», рис на вечерю — «пізній рис».

В е д у ч и й. Усі ми знаємо, що на Заході під час прийому їжі користуються столовими приладами. А як поводяться у Китаї?

2-й к у х а р. У Китаї столових приборів немає. Виделками й столовими ножами китайці не користуються. Вони їдять паличками з бамбука, слонової кістки, срібла, рога  носорога (за повір’ям, такі роги рятували від отрути). У Китаї трирічна дитина вже уміє користуватися паличками.

Екскурсовод.  Палички ці – одноразові.  Вони з’явилися у II тисячолітті до н. е. Ме­дики підрахували, що такі палички під час прийому їжі змушують працювати близько 30 суглобів і більше десятка м’язів людини.

В е д у ч и й.  У цій країні усі продукти підда­ються термічній обробці. Навіть огірки вам подадуть смаженими.

3-й к у х а р. Найбільш шанованою святковою стравою в Китаї є свинина. У будні її

готують рідко. Так, китайська родина з 5 чоловік під час звичайного обіду споживає лише 250 грамів м’яса.

Ведучий. У Китаї замість звичайного «Як у вас справи?»  часто запитують: «Ви вже

їли?»

Ведучий. Час обіду в Китаї — святий час. О 12 годині дня всі установи зачиняються на перерву. Як кажуть китайці: «Поспішати треба за роботою, а не за їжею». У Китаї вва­жають: якщо люди марнотратні, багато їдять, надмірно витрачають, значить, вони живуть тільки сьогоденням, тому в них не­має майбутнього.

Ведучий.  Якщо ж ви дуже захочете кави, то вам доведеться шукати французьку або італійську кондитерську. А от молочних продуктів на території Китаю ви не знайдете зовсім.

2-й кухар. Китайці їдять два, рідше — три рази в день переважно рис, овочі і такі звичні для нас страви, як паростки бамбука й сої. Проте чай китайці п’ють декілька зів на день. Існує кілька сортів чаю. Китайці зовсім не додають до чаю цукру, говорячи, що у чаю — свій смак, а у цукру — свій. Кращий посуд для чаю, як вважають китайці,-- порцеляновий, тому що  в ньому довше зберігається аромат чаю.

Ве д у ч и й. А хто знає, коли і як виникла у Китаї порцеляна?

Гончар. Китайські майстри винайшли порцеляну дуже давно, ще в VI ст. н. е. Порцелянову  глину закопували в землю на декілька десятиліть і тільки потім з неї робили

посуд. Виробництво порцеляни трималося у таємниці. Такий посуд був дуже дорогим та продавався на вагу золота.

Екскурсовод. Ще в II ст. до н. е. зі Сходу на Захід був прокладений «Великий шовко­вий шлях», яким з Китаю до Європи везли ящики з порцеляною, чаєм і сувоями шовку. Це була дуже важка подорож, такі каравани дуже часто піддавалися нападам грабіж­ників.

Ведучий. Китайці ретельно приховували секрет виготовлення шовку. Того, хто нама­гався вивезти із країни гусеницю шовкопряда або кокон, страчували. Шовк використовували замість золота, як гроші. Шовківництво виникло в Китаї ще 3,5 тис. років тому, і ли­ше в середні віки таємниця виготовлення шовку була розкрита й коштовна тканина потрапила до Європи.

Представник ткацької справи. Одяг китайці носили переважно з шовку.

У давнину найбільш поширеним китайським одягом був шовковий халат.

Екскурсовод. Серед унікальних китайських рослин варто згадати лакове дерево, з якого виготовляють натуральний лак і клей.

      У Давньому Китаї до винайдення паперу писали на дереві, на шовку, черепашачому панцирі. УІ ст. до н. е. чоловік на ім’я Цзай Лун винайшов папір. Його можна було отримати, якщо потовкти молодий бамбук, кору дерева, лляне та бавовняне ганчір’я.

Усе це подрібнювали, розтирали в ступці і варили з водою, а потім поміщали у форми.

Далі аркуші пресували, просушували на на­грітій стіні. Цей матеріал був придатний для  письма. УII ст. нашої ери китайці відкрили  новий метод виготовлення паперу з листя коноплі. Сьогодні папір виготовляють із води й дерева. Промасленим папером китайці заклеювали вікна у своїх будинках. Із паперу робили книги, схожі на гармошку, тому що папір не розрізали, а складали. Парасольки і віяли, виготовлені з паперу, прикрашали

вишуканим розписом.

Екскурсовод. Загалом китайські жінки дуже багато приділяли уваги своєму вигляду,

а деякі естетичні традиції навіть вимагали значних жертв.

Ведучий. У Давньому Китаї важливою ознакою краси вважалися маленькі ніжки: чим менше була ніжка, тим гарнішою вва­жалася дівчина. Тому в дитинстві дівчатам  або туго обв’язували стопу, так, що великі пальці ніг підверталися під ступню, або одягали на ніжки до певного віку спеціальне дерев’яне взуття, що стримувало ріст стопи в природному напрямку. В обох випадках ходити дівчатам було дуже боляче.

Екскурсовод.  Серед найбільш відомих  усьому світі пам’яток треба назвати Велику Китайську стіну. Вона була побудована за часів правління імператора Цинь  ІІІи-Хуанди для захисту Китайської імперії з півночі від кочівників. Якщо під час будівниц­тва робітник залишав у стіні щілину розмі­ром з ніготь -- його страчували, — настільки серйозно тут ставилися міцності та надій­ності цієї споруди.

     Довжина її — 6,5 тисяч кілометрів, висота — 7,5 метрів, ширина — 5,5 метрів. Ширина китайської стіни така, що на ній можуть стояти поруч 5 коней. Через кожні 2—3 кіло­метри була побудована сторожова вежа, з якої можна було бачити наближення ворогів, їхня кількість сягає 2 500.

Ведучий. Особливої уваги варта китай­ська мова — найбільш складна мова у світі. Вона нараховує 80 тисяч знаків — ієроглі­фів, кожний з яких має своє значення. Нанесення ієрогліфів на папір або шовк пере­творилось на справжнє мистецтво. Зазвичай китайці вживають не більше 5 тисяч ієрогліфів.        

В е д у ч и й. Подякуємо першій групі за ціка­ву розповідь. А тепер разом з представника­ми 2-ї групи ми вирушаємо на південь, до Індії. Суходолом туди дістатися буде дуже важко, оскільки захищають цю країну з пів­ночі найвищі у світі гори — Гімалаї.

ІНДІЯ

Е к с к у р с о в о д. Усі туристичні маршрути Індією починаються зі столиці країни — Де­лі. Це й не дивно. Місто Делі -- це дзеркало, у якому можна розглянути сьогодення країни, побачити її минуле й зазирнути в май­бутнє. Ця країна є другою після Китаю за кількістю населення. Сьогодні тут проживає близько 800 млн чол.

   Індія — країна казкових багатств. Світової слави зажили індійські ремісники. Напри­клад, у місті Кашемір — батьківщині відо­мих шалей — виробляють одяг з козячої вовни, який можна протягнути крізь обручку  настільки він ніжний і тонкий.

Ве д учи й. В Індії одяг у жінок досить сво­єрідний, основу його становить — сарі.

Представник ткацької справи. Це давній жіночий одяг. Для сарі витрача­ється від 5 до 9 метрів тканини. Сарі може бути дешевим — бавовняним і дуже доро­гим — шовковим. Шовкове сарі прикраша­ється золотими й срібними нитками, а при­красами для сарі із щільної тканини є ко­штовні камені.

   Ще багатше виглядають роботи майстрів у манері зардози — «золоте, срібне й шовко­ве шиття по оксамитовому полю».

 Екскурсовод. Індійські жінки взагалі неносять головних уборів. Вони просто по­кривають голову вільним кінцем сарі. А от індуси-чоловіки головний убір споруджу­ють з довгого полотнища легкої тканини, який називається тюрбан. Тканини на тюр­бан витрачається так багато, що деякі індуси з цієї матерії можуть зробити собі в пустелі цілий намет.

Ведучий. Дуже часто одяг індійців прикрашається бісером і пір’ям.

   А от на всій планеті тільки індіанки малю­ють собі в центрі чола крапку — «тику», що символізує колір крові — джерело життя й енергії людини — й нагадує про третє око. З Крапка наноситься звичайною червоною фарбою. В урочистих випадках і на свята ти­ку малюють і чоловіки.

Ведучий. Індійська кухня — одна з найдавніших у світі. Харчування в Індії значною

мірою залежить від релігії. Порівняно з ки­тайською кухнею кухня індійців простіша.

1 – й кухар. Відмітною ознакою індійської кухні є вживання великої кількості спецій, тому що Індія — батьківщина пряних рос­лин. Ще задовго до початку нашої ери при індійському дворі існував звичай, за яким чиновники, придворні й просто слуги зобов’язані були постійно тримати в роті гвоздику, щоб не образити свого владику не­чистим подихом.

2 – й кухар. Індійці не знали солі. Тому м’ясо не солили, а перчили (стручки перцю вони називали «ахі»). Запашний перець і коріандр індійці вирощували ще за тисячу ро­ків до нашої ери. (До речі, для ароматизації нашого бородінського хліба ми сьогодні використовуємо коріандр.) А для приготування напоїв використовували ванільні стручки. Натуральний ванілін більш ароматний, ніж синтетичний.

В е д у ч и й. У давнину знатні люди пили ароматні напої й приймали ароматні ванни.

Екскурсовод. У Давньому Римі і Давній Греції імператори дуже полюбляли шафра­нові ванни. У Вавилоні, Персії, Китаї за до­помогою шафрану царський одяг фарбували в жовті кольори. У Китаї існував навіть су­ворий закон, за яким ніхто, крім імперато­ра, під загрозою смерті не мав права корис­туватися шафрановою фарбою. А ріс шафран в Індії, і щоб отримати, наприклад, 1 кг  шафранової сировини, необхідно було «яки­хось» 15 тис. квіток. А чи знаєте ви, що бать­ківщина огірків — Індія. Тут ростуть навіть дикі огірки.

В е д у ч и й.  В Індії живуть представники багатьох релігій, тому тут існує дуже багато ре- лігійних свят. Цікаве свято відзначається  щороку в Індії в листопаді — день поклоніння коровам – свято пуджа. В Індії корова -- священна тварина, тому поїдання м’яса ко­рови дорівнюється до канібалізму. До речі, в Індії є храм, де вшановують і поклоняють­ся пацюкам.

  В Індії є така релігія джайнізм. Його при­хильники не кривдять навіть дуже малень­ких живих істот. Найсуворіші послідовники цієї релігії носять із собою віник, щоби перш ніж ступити, змести з дороги комах.

Ведучий. А найбільш  популярне з усіх свят – дивалі. Воно відзначається перед настанням зими як вдячна молитва богові за зібраний урожай.

Ведучий. В Індії один раз на рік відзначається чотириденне свято, протягом якого діти роблять що завгодно і їхні витівки за­лишаються безкарними.

    Під час їжі індуси не користуються ні євро­пейськими столовими приборами, ні китай­ськими паличками. Вони їдять руками, які миють у спеціальних піалах.

Е кскурсовод. Кожен віруючий хоча б один раз у житті вирушає пішки уздовж берегів священної ріки Ганг до храму бога Шиви. Подорож ця триває 6 років, адже Ганг має довжину 2500 км. Під час подорожі про­чани годинами медитують на берегах Гангу. Вони уникають надмірностей, дуже мало їдять і мають мінімум одягу.

Ведучи й. Дозвольте подякувати учням 2-ї групи за цікаву подорож. А зараз ми разом з 3-ю групою вирушаємо на північний схід – до острівної країни Японії.

ЯПОНІЯ

Ведучи й.  Так, цікаво подорожувати цими країнами, але ще цікавіше подивиться на країну, де сходить сонце. За красою природи Японія посідає одне з перших місць у світі. Тут жара змінюється морозами, а гаряче сонце — падаючим снігом.

Екскурсовод. У Японії можна побачити вигадливі будівлі. У 1398 р. був побудований «Золотий павільйон», що зберігся до наших днів. Його дах вкритий корою дерева — хі- нокі (японський кипарис). У 1408 р. «Золо­тий павільйон» перетворили на буддійський храм. Є в Японії також «Срібний павіль­йон», його звели у 1468 р.

Ведучий. Окрасою будинків в Японії є вишукані сади і парки. А в XV ст. тут по­чалося створення «сухих садів» — з каменю й піску. Ці сади стримані й мовчазні японці використовували для філософських мірку­вань. В Японії також дуже поширене мистец­тво складання композиції із квітів — ікеба­на, ним займаються як жінки, так і чолові­ки. Японці дуже люблять природу і будь-яку хвилину прагнуть провести на лоні при­роди.

Екскурсовод. Згідно із традицією, у се­редині й на/початку року японці роблять од­не одному подарунки, які дарують з будь - якого приводу. За кордоном японських ту­ристів легко можна упізнати: у першу чергу вони гуртом вирушають до магазинів за подарунками.

1-й кухар. Серед особливостей японської кухні можна назвати широке вживання свіжої сирої риби. Найдорожчою стравою у світі вважається приготоване японцями м’ясо, посипане золотим-пилом.

2-й кухар. Вживання їжі в японців — дуже складний ритуал. Для початку вони стають на коліна або сідають на циновку. Ложками японці не користуються. Наприклад, пюре­подібний супне їдять, а п’ють. В Японії вживають в їжу всілякі водорості, молюски, крабів і все це заїдають паростками бам­буку.

Ведучий. Японські дівчата перед одру­женням приходять до школи, де опановують мистецтво чайної церемонії  їм розповіда­ють, як зустрічати гостей, як тримати чашку й чайник, як готувати й подавати чай.

В е д у ч и й. А ще Японія — батьківщина ка­рате.

Е к с к у р с о в о д. Мистецтво карате приду­мали самураї тисячу років тому для оборони від ворожих набігів. Озброєні розбійники грабували місцевих жителів. І тоді селяни розробили прийоми, завдяки яким можна було здолати озброєного супротивника го­лими руками. Вони так і назвали своє бойо­ве мистецтво — «порожня рука» («кара» — порожня, «те» — рука).

Ведучий. Японці живуть у легких будин­ках, зроблених з дерева. Стіни й перегород­ки в них розсувні, і за якийсь час можна до­сить швидко зробити з однієї кімнати дві або три або перетворити будинок на терасу.

Екскурсовод. Японію називають «Ніпон», тобто Країною, де сходить сонце.

Учите л ь. Розкажіть які враження спра­вила наша мандрівка країнами Далекого  Сходу.