Презентація "Нова українська література і театр" 9 кл.

Презентація портфоліо

Інсценізація уривку вистави "Наталка Полтавка"

Стінгазета "ДОПОКИ ПАМЯТЬ У СЕРЦІ НЕ ЗГАСАЄ"

ДОПОКИ ПАМЯТЬ У СЕРЦІ НЕ ЗГАСАЄ

Стінгазета "Він був пророком у своїй вітчизні"

ВІН БУВ ПРОРОКОМ У СВОЇЙ ВІТЧИЗНІ

 В'ячеслав Чорновіла загинув 25 березня 1999 року в аварії на трасі Борис­піль - Золотоноша. Авто народного де­путата зіткнулося із КамАЗом, що стояв поперек дороги, Причини ДТП доте­пер невідомі. 23 січ­ня 2009 року народні депутати Кендзьор і Стойко заявили, що мають дані від свідків про те, що В'ячеслав Чорнові л і його водій Євген Павлов після зіткнення з вантажів­кою були живими, але їх добив касте­том невідомий чоло­вік. Правоохоронці ж назвали цю трагедію звичайною аварією... Кілька штрихів до портрета політика, журналіста, дисиден­та, правозахисника у його молоді роки

 У 50-х роках минулого століття навчався на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Він перейшов сюди із філологічного факультету, але з перших днів навчання показав себе зразковим студентом й активістом у громадському житті. В'ячеслав Чорновіл став комсоргом  групи і членом комітету комсомолу університету. Мав нестримний потяг до знань. Він цікавився не тільки загальноосвітніми предметами, а й історією України, зокрема національно-визвольним рухом. У той час хрущовської відлиги дещо була послаблена цензура щодо вивчення цих матеріалів. Вод­ночас він також був добре ознайомлений із тво­рами марксизму-ленінізму, згодом маючи під­стави і потугу знань піддавати їх належній кри­тиці.

У стосунках зі студентами Чорновіл був компанійським і активним, але в друзі обирав небагатьох. Його найменше цікавили картярство, мандрівки по кав'ярнях і просто пуста порожня трата часу. Натомість порухи серця були іншими. Скажімо, поблизу Києва був санаторій для людей, прикутих до ліжка. З його ініціативи його  група студентів брала шефство над цими людьми: читали книжки, приносили фрукти, намагалися урізноманітнити життя.

У 1960 році В'ячеслав Чорновіл виявив ініціативу й відправився на комсомольську будову в тодішнє місто Жданов, де на той час тривало спорудження металургійного комбінату. (Можна сказати, що саме під впливом Чорновола і  поїхав працювати за комсомольською путівкою - аж у Карагандинську область у Кахахстані його друг і одногрупник Олександр Шеремета). З тієї будови він повернувся сповненим багатьох вражень. Двояких вра­жень. Розповідав нам, що комсомольська ініціатива була насправді великою ілюзією, показною справою. Його вразили пияцтво в робітничих гуртожитках, затримка з поста­чанням матеріалів, приписки зробленого на комсомольській будові тощо. Зате, звичайно ж, набув великих життєвих вражень.  Саме в ці студентські роки й формувалася громадянська позиція В'ячеслава Чорновола, що більше проявилася в майбутній його визначній державницькій діяльності, про яку відомо.

Дипломна робота Чорновола стосувалася публіцистики Бориса Грінченка, видатного письменника, громадського діяча. Науковим керівником у нього був професор Павло Федченко. Оцінивши рівень роботи, він казав, що при незначному доопрацюванні ця тема дипломної могла б стати основою для канди­датської дисертації. Мабуть, Чорновіл мав таке бажання підготувати її, бо мені відомо, що він склав кандидатський мінімум, але відбулися сумнозвісні процеси після демонстрації фільму "Тіні забутих предків", що не дозволили йому надалі зробити крок у науку. Ще перед арештами інтелігенції  зустрівся з В'ячеславом Чорноволом у Львові Павло Федченко, де він працював на телестудії завідувачем відділу молодіжних передач. Уже тоді В'ячеслав скаржився на диктат, який відчував із боку партійних органів, відчувався якийсь душевний злам у його психології колишнього комсомольського активіста.  І це визначило його подальший шлях людини – борця із системою, яка випробувала на ньому найвишуканіше методи знищення.

стінгазета присвячена 95 річчю В. Сухомлинського

95 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

              Василя Сухомлинського

Народився Василь Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівці Василівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Онуфріївський район Кіровоградської області) в бідній селянській сім'ї. Тут минули його дитинство й юність. Як і решта селянських дітей, він вчився в рідному селі у школі і в 1933 році закінчив семирічку. Влітку 1933 року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука.

    Спочатку Василь Сухомлинський подався в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, поступив на робочий факультет, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту. З 1935 р. починається педагогічний шлях В. О. Сухомлинського.

     В 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі.

У 1941 році, під час Другої світової війни, добровольцем йде на фронт. У червні 1942 року його призначили директором сільської середньої школи, де він пропрацював до березня 1944 року. 9 лютого 1943 року подав заяву про вступ до ВКП(б) Як тільки рідні місця були звільнені, він повернувся на Батьківщину і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився назад до школи.

В 1948 році Васи́ль Олекса́ндрович стає директором Павлиської середньої школи і беззмінно працює протягом 23 років до кінця своїх днів. Ці 23 роки стали найпліднішим періодом його науково — практичної та літературно — публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості.

У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально — виховного процесу».

З 1957 р. — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР.

1958 — заслужений вчитель УРСР.

1968 — нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

Василь Олександрович, як ніхто інший у вітчизняній педагогіці, мужньо ставив і розв'язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв'язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам'яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. В його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути

маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи.

Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного.

Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей». На мій погляд, ця теза має стати програмною для нашого вчительства і для наших державотворців. Звернення до педагогічної спадщини В.Сухомлинського, розгляд його педагогічної системи, наявність наукових шкіл та їх активна діяльність як наукова, так і просвітницька, свідчать про плідність і перспективність цього напряму досліджень не лише в структурі історико-педагогічної науки, а й значущість для розв'язання актуальних проблем сучасної освітньої та виховної практики.

2 вересня 1970 року Василь Олександрович Сухомлинський помирає, але його внесок у життя та його твори залишаться назавжди. Василь Олександрович Сухоминський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Його книги виходили і виходять масовими тиражами в багатьох країнах світу (Росії, Німеччині, Японії, США, Канаді, Китаї та ін.). Він став визнаним класиком педагогіки 20 ст.

В. О. Сухомлинський — автор 41 монографії і брошури, більше 600 статей, 1200 оповідань і казок. Загальний тираж його книг становить близько 4 млн екземплярів на різних мовах народів нашої країни і світу. В квітні 1970 року він закінчив роботу «Проблеми виховання всесторонньо розвинутої особи» — доповідь для захисту докторської дисертації по сукупності робіт. Всі праці Сухомлинського дають переконливе уявлення не тільки про різносторонність педагогічних підходів Сухомлинського, але і про цілісність всього його педагогічного мислення.

Твори В. Сухомлинського видані 53-а мовами світу, загальним тиражем майже 15 млн примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання. В період з 1945 по 1970 рр. надруковано 463 статті; у 1971–1986 рр. — 105 статей.

Найважливішими працями Сухомлинського є: «Виховання в учнів любові і готовності до праці»; «Система роботи директора школи» ; «Як ми виховали мужнє покоління» ; «Виховання моральних стимулів до праці у молодого покоління» ; «Людина неповторна»; «Праця і моральне виховання» ; «Шлях до серця дитини»; «Щоб у серці жила Батьківщина» ; «Моральні заповіді дитинства і юності»; «Народження громадянина» ; «Методика виховання колективу» та багато інших. У 1976 р. видані вибрані твори Сухомлинського у 5-ти т. У 1974 р. за книгу «Серце віддаю дітям» Сухомлинський удостоєний Державної премії УРСР. Нагороджений орденом Леніна та багатьма медалями. За свою педагогічну працю він був нагороджений двома орденами Леніна, багатьма медалями Союзу РСР. З 1958 року Сухомлинський — член-кореспондент Академії Педагогічних Наук РРФСР, з 1958 р. Заслужений вчитель УРСР. В 1968 року йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. В тому ж році він був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР. У 2011 році на честь Василя Сухомлинського названа вулиця в Києві.

Стежками стрілецької слави

 «СТЕЖКАМИ СТРІЛЕЦЬКОЇ СЛАВИ»

Мета: ознайомити учнів з передумовами та процесом створення УСС, його ідеологічною основою, метою створення на теренах українських земель, участю УСС в подіях Першої світової війни, дати оцінку місцю і ролі М. Галущинського, Г. Коссака, М. Тарнавського, О. Степанівни, І. Франка в діяльності УСС, культурно-освітній діяльності «усусів»; виховувати у дітей розуміння історичної епохи та причетності УСС до становлення української армії початку XX а. та боротьби за незалежність; сприяти формуванню особистого бачення місця УСС в історії нашої Батьківщини, виробляти вміння аналізувати діяльність УСС та видатних діячів «усусів»; виховувати почуття патріотизму та любові до Батьківщини та її минулого.

Навчальні предмети: історія України, всесвітня історія, українська література.

Учасники проекту: учні 10-го класу.

Ключове питання: Яку роль відіграли Українські січові стрільці у національно-визвольному русі нашої Батьківщини на початку XX століття?

Тематичні запитання

1.     Що спонукало до створення в українських землях військових формувань січових стрільців?

2.     Хто стояв біля витоків утворення УСС?

3.     Яким був бойовий шлях Українських Січових Стрільців?

Змістові запитання

1.     Що ви знаєте про товариства «Січ», «Сокіл», «Пласт» ?

2.     Яку роль вони відіграли у творенні УСС?

3.     Чому Першу світову війну називають «братовбивчою» для українців?

Презентація проекту

Учитель. Початок XX ст. український народ зустрів розрізнено і не сформовано. Проте сторічний період національного відродження і транс­формації дав свої плоди. Особливо відчувались вони в Австро-Угорській імперії, де українців визнали за окремий народ, який може творити свою самостійну політичну історію. Кульмінація формування етнічної ціліс­ності припала на останні перед Першою світовою війною роки. Полі­тичну активність і культурно-духовне відродження українського народу доповнюють утворення перших воєнних організацій січових стрільців, які стали самостійницьким викликом російському пануванню в Україні. У Січовому стрілецтві знайшли відображення кращі прагнення патріо­тичної молоді України. Стрілецькі формування відіграли особливу роль, адже саме вони стали основою національних збройних сил за часів ви­звольної боротьби українців на початку XX ст.

    У незалежній Україні існує потреба подальшого дослідження цієї те­ми, її вивчення та інформативного поширення, оскільки за радянських часів доступ до цієї інформації перебував під грифом «Секретно».

   Учитель поділяє клас на три групи істориків, журналістів і фо­токореспондентів, які отримують самостійні завдання дослідницько - інформаційного характеру.

       ►► Завдання профільним групам

                Історики

1.     Відшукати дані про утворення Українських січових стрільців.

2.     Підготувати інформацію про діяльність М. Тарнавського, Г. Коссака, П. Франка, О. Степанів, М. Галущинського.

3.     На основі винайденого матеріалу простежити бойовий шлях УСС, звернувши увагу на битви на Ужоцькому перевалі, біля Маківки та горі Лисоня.

4.     Зробити висновки щодо цих історичних подій.

      Журналісти

1.     Знайти дані про культурно-просвітницьку ді­яльність УСС.

2.     Відшукати дані про вшанування воїнів УСС у нашому краї.

3.     Підготувати мультимедійний проект про воїнів УСС.

      Фотокореспонденти

1.     Зібрати фотодокументи, які б свідчили про ді­яльність УСС та фото видатних діячів та ко­мандирів УСС.

2.     Зробити добірку малюнків про Українських сі­чових стрільців.

3.     Зібрати військову символіку УСС.

Учитель. В історію українського народу Українські Січові Стрільці вписали нев’янучі сторінки слави. Вони є вікопомними тому, що січові стрільці стали заключним акордом епохи галицько-українського відродження і своїми невтомними змаганнями зве­ли величну споруду: незалежну державу, ім’я якої Західноукраїнська Народна Республіка. За допомо­гою групи істориків ми дізнаємось про утворення УСС, ознайомимось з біографіями видатних  діячів УСС, простежимо бойовий шлях «усусів».

►► Виступ групи істориків

1-й доповідач. У 1912 р. австрійський уряд для популяризації воєнщини звернув увагу на відро­дження антиросійського польського мілітаризму і дав дозвіл на створення легальних військових польських товариств. Цією нагодою скористались українці, і вже навесні 1913 р. заклався у Львові Український січовий союз, а згодом було затвер­джено Статут Українських січових стрільців на чолі з В. Старосольським та Д. Катамаєм. Організація поділялась на два напрямки: УСС-1 — студенти і УСС- 2 — робітнича та селянська молодь. Всього існувало 96 організацій. Від самого початку в то­варистві не було ідейної єдності, тут існували дві течії: самостійницько-державницька та австрійсько- лоялістична. Але зрештою перемогла австрофіль- ська ідея: українські національні інтереси мали йти у фарватері австрійських.

       Діяльність УСС розгорнулась на теренах Галичи­ни і Буковини і передбачала військово-організаційну і технічну підготовку їх членів. Українське січове стрілецтво виникло на базі товариств «Сокіл», ство­рене у Львові ще 1894 р. за ініціативою В. Нагірного, «Січі», заснованої у 1900 р. заходами К. Трильовсько- го, та таємного військового гуртка «Пласт», засно­ваного 1911 р. за ініціативою І. Чмоли, П. Франка, О. Степанів, В. Кучабського Р. Сушка.

        Із 1913 р. «Січові стрільці-1» почали видавати перший український військовий, ідеологічний жур­нал «Відгуки», що популяризував гасло збройної боротьби за українську державність.

        Навесні 1914 р. спільними зусиллями О. Семенка та О. Демчука було створено «Правильник піхотинців», у якому вміщено переклад необхідних військових команд українською мовою. «Правиль­ник» було введено в дію 20 червня 1914 р. Він міс­тив 17 розділів, в яких регламентувалися правила внутрішньої служби, підготовки до бою, а також методика ведення бою всіма підрозділами піхоти.

        Згідно із задумами керівництва січового стрі­лецтва, дисциплінуючим фактором мали бути стрі­лецькі відзнаки та однострої. Основну відзнаку — січову стрічку синьо-жовтого кольору — замінили на зручніші синьо-жовті кокарди. Був розробле­ний також спеціальний однострій, де за основу було взято австрійську військову форму, оздобле­ну в українських традиціях. Він став більш прак­тичним і придатним для польових вправ та участі у воєнних діях.

      Зусиллями ватажків стрілецького руху біль­шість товариств були забезпечені вогнепальною зброєю. Зокрема, на військових складах закупову­вали неробочі гвинтівки, які ремонтували місцеві умільці. Так, на початок 1914 р. «Січові стрільці-2» закупили чималу кількість гвинтівок системи Верндля й декілька гвинтівок найновішої системи Манліхера.

     За пропозицією К. Трильовського всі «Січі» і товариства «Січові стрільці» взяли участь у свят­куванні 100-річчі з дня народження Т. Шевченка. 28 червня 1914 р. у Львові понад 10 тис. січовиків та півтисячі стрільців у одностроях пройшли мар­шем. Завершенням ювілею були військові вправи УСС під проводом сотника К. Гутковського. На міському майдані окремі стрілецькі відділи зі Льво­ва, Борислава і Яворова виконали військові бойові вправи. Це був перший виступ УСС перед власним громадянством і зовнішнім світом.

      Таким чином, основним завданням стрілецьких товариств протягом 1913-1914 pp. стала підготовка їх членів до війни проти Росії, яка вже була оче­видною.

      6 серпня 1914 р. у львівській газеті «Діло» з’явилося звернення Головної української ради «До всього українського народу», в якому проголошу­валась необхідність утворювати полки українських добровольців під назвою Українські січові стрільці (УСС).

     Такий крок українського політичного проводу був зрозумілим, адже пролита кров і людські жерт­ви мали, на думку українських політиків, зняти недовіру австрійської влади до українців, і резуль­таті — максимально наблизити урядову політику до національних вимог українського населення. Політичні діячі ГУР розраховували не стільки на військові результати діяльності УСС, скільки на по­літичні наслідки їх існування.

      Ініціатива українських політиків і масовий ен­тузіазм населення східної Галичини у створенні УСС виявилася цілковито несподіваною для віденських урядових кіл. Із військової точки зору існування такого легіону було бажаним, але питання полягало в тому, де взяти кошти на озброєння. Та тільки формування корпусу УСС йшло вже повним ходом, процес став невідворотним. У військовому мініс­терстві та Генштабі вимушені були безпосередньо зайнятися питанням українського добровільного корпусу і, відповідно, було прийнято рішення про попередні витрати на озброєння Січових стрільців і проведення необхідної агітаційно-роз’яснювальної роботи серед населення.

      Наприкінці серпня 1914 р. до Львова прибув представник військового міністерства полковник кавалерії Молік, який мав на місці проінспектува­ти формування корпусу УСС. Галицький намісник граф С. Коритовський не розділяв ідею українсько­го війська, а з приїздом Моліка австрійський уряд фактично погодився на формування українського легіону чисельністю до 5 тис. осіб.

      У зв’язку зі швидким наступом російських військ на Львів було затримано остаточну орга­нізацію УСС, а її центр перенесено до м. Стрия. У цей час змінюється ставлення австрійської влади до УСС. Хоч Австро-Угорщина і відчувала гостру потребу в їх використанні проти Росії, проте, ви­являючи недовіру до українських військових час­тин, у Відні призупинили процес утворення до­даткового корпусу УСС. У Генштабі не створили з легіону УСС одноцільного військового з’єднання, а розділили його на 10 окремих загонів-сотень із 220 бійців у кожному, які займались розвідницькою та диверсійною роботою.

     Таке ставлення з боку австрійського команду­вання спричинило велике незадоволення стрільців. Ще більше масла у вогонь додали поразки австрій­ської армії на Східному фронті і подальше звину­вачення українців у зраді.

     Розуміючи марність надій на формування українського війська, восени 1914 р. відбулося військово-організаційне впорядкування легіонів УСС: створено 10 сотень по 220 осіб у кожній, по­ділених на два курені.

     Загалом бійці підрозділів українських січових стрільців дуже добре показали себе в бойових діях у Карпатах 1914-1915 рр., відзначилися у боях за Маківку та Лисоню.

Учитель. Безпосередню участь у формуванні, створенні та діяльності УСС брало багато відомих українських діячів того часу. Серед них був і син Івана Франка Петро.

2 - й доповідач. Петро Франко, родом з Галичини, був одним із діячів січового стрілецтва. На початку XX ст. він перейнявся ідеями створення молодіж­

них об’єднань. Згодом разом з І. Чмолою, В. Кучабським, О. Степанівною, Р. Сушком, О. Яримовичем 1911 р. створив таємний військовий гурток «Пласт», який став однією із основ і базою утворення Укра­їнського січового стрілецтва. Після утворення УСС П. Франко перебував у його легіоні, де обіймав по­саду сотенного командира. Петро Франко написав ряд нарисів та високохудожніх творів про січовиків. Серед його робіт чільне місце посідає «Від Стрипи до Дамаску: Пригоди чотаря УСС».

     Як бачимо, Петро Франко не стояв осторонь національно-визвольних змагань, громадсько-куль­турного та літературного життя. Він і зброєю, і пером відстоював ідеї відновлення самостійної держави.

Учитель. Біля витоків УСС стояв громадсько- політичний діяч межі ХІХ-ХХ ст. Михайло Галущинський.

3 - й доповідач. Михайло Галущинський народився на Тернопіллі у 1878 р. Здобув освіту у Львівському та Віденському університетах. У студентські роки брав активну участь в українському громадсько- політичному життя, очолював «Академічну грома­ду» у Львові та «Січ» у Відні. Разом із В. Старосольським і С. Горуком (майбутнім отаманом УСС) займався видавничою справою. Вони видавали перший український студентський журнал «Моло­да Україна», в якому пропагувалась ідея побудови незалежної української держави.

1914-1915 рр. Галущинський був призначе­ний Бойовою управою УСС комендантом легіону Українських січових стрільців, обійнявши посаду отамана. Із середини 1915 р. він став військовим референтом при командуванні австрійської армії. Під час першого періоду воєнних дій на початку Першої світової війни брав активну участь у бо­ротьбі «усусів» проти російської армії.

Учитель. Ще одна відома постать Січових стрільців, з яким пов’язані перемоги та поразки

української армії та без якого важко уявити «усусів», — це Григорій Коссак.

4 – й доповідач. Григорій Коссак народився на Львівщині наприкінці XIX ст. На початку Першої світової війни був мобілізований до австрійської армії, а згодом відкликаний з діючої армії на про­хання Бойової управи УСС для формування вій­ськового формування УСС. Із серпня 1914 р. при­значений отаманом Другого куреня легіону УСС, а з січня по березень 1915 р. виконував обов’язки командира полку УСС. Під час воєнних дій «усуси» під його командуванням брали участь у боях під Маківкою, а згодом у битві біля гори Лисоня. Із березня 1915 по березень 1916 року Коссак обіймав посаду коменданта УСС. У 1915-1916 рр. був ко­мандиром першого полку УСС. Цей командир став прикладом для своїх солдатів під час жорстоких та важких битв проти російської армії.

Учитель. Жінка поміж стрільців! Це могло ви­кликати подив у багатьох. Але не постать Олени Степанів, яка ще напередодні війни активно займа­лась громадсько-політичною діяльністю, а в роки війни стояла нарівні з братами-«усусами» зі зброєю в руках.

5 – й доповідач. Родом із Перемишлянщини, Олена Степанів ще з юнацьких років вибрала для себе шлях боротьби за українську національну ідею. Як і Петро Франко, вона також долучилась до творення това­риства «Пласт», займалась просвітницькою роботою, була учасницею руху львівських патріоток (це рух українського жіноцтва, спрямований на медичну до­помогу населенню, ведення агітації, захист прав жінок і т. д.), а коли розпочалась війна, вона кинула виклик долі та долучилась до збройної боротьби українського народу з надією здобути для нього волю.

    На початку серпня 1914 р. Олена Степанів їде до Львова, де вступає до лав УСС. Вона бере участь у карпатських боях «усусів», була призначена як старшина за званням комендантом патрулів. За відвагу на полі бою (битва біля гори Маківка) їй надали ступінь хорунжого. У 1915 р. вона потрап­ляє до російського полону.

    Приклад відваги Олени Степанів — це приклад для наслідування молодим поколінням хоробрості, відваги, самопожертви заради інтересів України.

Учитель. Варто також пригадати командира УСС Мирона Тарнавського, який залишив свій слід у ді­яльності Українських січових стрільців.

6 - й доповідач. Мирон Тарнавський народився у Галичині. Після закінчення гімназії у Бродах та військового вишколу став поручником та перебу­вав на службі в австро-угорській армії. Спочатку він служив у Галичині, де і здобув чин капітана. У перші роки війни перебував на австрійсько-російському фронті. Коли розпочалось створення військових формувань УСС, його було відкоманди­ровано для допомоги. Тарнавський з січня 1916 р. очолив школу і кіш у Розвадові, де під його керів­ництвом старшини навчального підрозділу домага­лись високої індивідуальної підготовки стрільців. Цьому сприяла і висока дисципліна, яка була осно­вою навчання.

      Із вересня до грудня 1917 р. обіймав посаду коменданта Легіону УСС. Стрільці під керівни­цтвом Тарнавського брали участь у воєнних діях під Ярославичами, Буськом, Львовом, Городком. За військові заслуги він отримав звання підполковни­ка та нагороджений австрійськими та німецькими медалями.

Учитель. Ми пригадали лише декілька осіб, які зробили свій внесок у створення та діяльність УСС. Зрозуміло, цей список можна продовжувати, бо славних людей, борців за незалежність та свободу України було дуже багато. Кожен з них робив все, аби наблизити перемогу над ворогами і здобути таку жадану свободу. Шлях до свободи — це бо­ротьба, яку вели «усуси» від самого початку Першої світової війни.

7-й доповідач. Коли почалися воєнні дії, фронт на місці не стояв, а просувався на захід. Війська УСС були евакуйовані до Стрия, а вже 25 вересня

р. «усуси» вступили у свій перший бій у ра­йоні Турки—Сянок. Інша група УСС обороняла Ужоцький перевал, де зазнала поразки.

     У жовтні 1914 р. австрійські війська провели ряд наступальних операцій, в яких діяв корпус генерала Гофмана у складі 129, 130 і 131 бригад. Разом з ними у бойових операціях брали участь і УСС. УСС йшла трьома шляхами: 1 — Воловець — Стрий, 2 — Ужок — Турка — Дрогобич, З —- Борислав — Нагуєвичі — Дрогобич.

      Наступ корпусу почався ударом в околиці Ту- хольки і Лавочного (брали участь сотні Д. Вітов­ського і О. Будзиновського) і далі продовжився на Турку, через Явору, Ісаї, Кропивник, Східницю, на Борислав і Нагуєвичі. Інші сотні відзначилися під Козловою (сотня І. Коссака), під Коросно (О. Бук- шований), під Сколе і Стриєм, на горі Лисій, під Дрогобичем, під Добрівлянами (сотня Р. Дубинсько- го), на горі Кобила (Д. Вітовський), під Сукілем і Синьовидсько, під Губищами, на горі Ключ. Слід зазначити, що у жовтневих боях «усуси» поверну­лися до ідеї партизанської війни. Після жовтневих операцій всі сотні УСС були відведені до Анабергу. Тут «усусам» були вручені перші бойові нагороди.

      УСС брали участь у наступальних операціях 1915 р. У червні вони першими увійшли до міс­та Галич, піднявши над містом синьо-жовтий пра­пор. Славною, а разом з тим і трагічною віхою на бойовому шляху УСС, стали виснажливі бої біля гори Маківка та гори Лисоня. Під тиском актив­ного наступу російської армії, що тривав з квітня до початку травня 1915 р„ війська УСС, що доволі довго тримали героїчну оборону, зазнали поразки. У серпні-вересні 1915 р. виснажливі бої проходи­ли і біля гори Лисоня. Січові стрільці потрапили в оточення, вирватись з нього вдалось лише не­великій їх частині.

      До березня 1915 р. командиром УСС був ота­ман Михайло Галущинський, надалі легіон очолю­вали послідовно отаман Григорій Коссак, сотник Василь Дідушок, підполковник Антін Варивода, поручик Дмитро Кренжаловський, отаман Мирон Тарнавський, сотник Осип Микитка.

         Австрійське і німецьке командування неоднора­зово відзначало героїзм «усусів», їхні високі мораль­ні якості й навіть називало полк УСС «найкращим підрозділом всієї австро-угорської армії». В умовах наростання у військах австро-німецького блоку анти­воєнних настроїв, непоодиноких випадків дезертир­ства бойова звитяга «усусів» була справді нетиповим явищем. В її основі був патріотизм січових стрільців, їхнє переконання, що в цій війні вони віддають свої життя і проливають кров за світлу мету: відроджен­ня незалежної української держави і щасливе життя народу. Війна породила новий тип українців у спо­собі мислення, поведінці, усвідомленні своєї гідності, розумінні своїх прав та обов’язків.

         Єдиним фактором, який впливав на цілісність прагнень українського народу, було те, що тривала братовбивча війна. Так, українці воювали у складі армій, які протистояли одна другій. Частина була у складі російської армії, а УСС — у складі австро- угорської. Таке протистояння заважало консолідації нашого народу, а сама війна стала руйнівною для території України, тому що воєнні дії на Східному фронті велися в основному на наших землях.

Учитель. Якими були наслідки війни для України та у чому полягало значення утворення УСС?

Висновок. Наслідки війни для українських земель були жахливими. По-перше, великі демографічні втрати, які становили понад 500 тис. осіб; по-друге, війна була для українців братовбивчою; по-третє, тривав занепад промисловості та сільського госпо­дарства, населення перебувало в стані зубожіння. У ході війни Російська та Австро-Угорська імперії послабили тиск на українські землі, що стало ката­лізатором майбутніх революційних подій в Україні.

   Зростала національна свідомість і почали назрівати умови для створення незалежної української дер­жави.

    Існування січового стрілецтва стало потуж­ним фактором для формування збройної ідеї не­залежності України. УСС відіграло особливу роль як основа збройних сил, що робили нові спроби вибороти українську незалежність у 1917-1920 рр. Такою силою постала створена на базі УСС Укра­їнська Галицька армія.

Учитель. Не лише зброєю, а й словом боролись «усуси» проти своїх ворогів. Ми уже згадували про культурно-просвітницьку діяльність окремих діячів УСС. Надамо слово групі журналістів.

►► Виступ групи журналістів

1 - й доповідач. Українські січові стрільці здій­снили справжній прорив і в національному жит­ті, пробудивши свідомість і вивільнивши енергію глибоких верств корінного народу Галичини в га­лузі культури, письменництва, мистецтва, музики. Цьому значною мірою сприяла діяльність утвореної на початку вересня 1914 р. «Пресової Квартири», а також таких самородків, як Роман Купчинський, Лев Лепкий, Іван Іванець, Осип Курилас.

     У культурологічному процесі визначне місце посіла пісенна творчість, яка особливо активно розвивалася за часів перемир’я 1915-1916 рр. Во­істину бояном стрілецтва став Роман Купчинський, який пройшов славний і тернистий шлях в УСС від першого і до останнього дня. До сьогодні на Західній Україні знають його чудові пісні: «Ой там, при долині», «Ой цвіла черемха», «Як з Бережан до Кадри» та багато інших.

     Блискучим і багатогранним обдаруванням визначався Лев Лепкий, який прибув до легіону в 1915 р. Його пісенний спадок складається з таких пісень, як «Маєва нічка», «Казала дівчина», «Хай живе» і багато інших.

     Поезія, що стала стрілецькими піснями, на­роджувалася з-під пера цілої галереї самобутніх поетів, таких як Ю. Назарак, П. Карманський, Ю Шкрумеляк, М. Голубець, А. Лотоцький, Г. Трух. В історії залишилася велика кількість пісень безвіс­них авторів.

2 - й доповідач. Основним музикою УСС був ке­рівник оркестру Михайло Гайворонський. Він по­клав на музику як власні твори, так і вірші відомих стрілецьких поетів.

     Урочистим гімном УСС став твір «Ой, у лузі червона калина» (слова С. Чернецького, музика М. Гайворонського).

     Про бойові звитяги УСС писали В. Бобринський, А. Баландюк, Л. Луців, М. Угрин-Безгрішний. Розпочалось видавництво з грудня 1915 р. стрілець­кого часопису «Шлях», де регулярно виступали А. Лотоцький, Д. Вітовський, І. Балюк.

     Спільне життя породило своїх стрілецьких лі­тописців — В. Дзіковського, О. Назарука. Життю і побуту УСС присвячена одноактна п’єса Ю. На­зарука «Штурм на полукіпки». Мемуари про УСС пізніше писали М. Заклинський, Л. Луців. їхні тво­ри з’являлись на сторінках часописів «Діло», «Сво­бода», «Світ», «Вісник Союзу Визволення України». За матеріалами розмов зі стрільцями І. Боберський видав у 1915 р. збірку «Українські січові стрільці в Карпатах». Другою публікацією про УСС стала книжка О. Назарука «Над Золотою Липою».

      Велику пропагандистську і культурно-освітню роботу здійснювала «Пресова Квартира», яка постала з ініціативи І. Іванця, Ю. Буцманюка, П. Герасиміва, М. Гірника та інших. Опікуном її був І. Боберський. На її базі було створено читальню та бібліотеку. «Пресовою Квартирою» видавались часописи «Шля­хи», «Сам охотник», «Самопал», «Усусу».

3 - й  доповідач. Мистецька сторінка УСС пов’язана з іменами О. Куриласа, І. Іванця, Л. Геца, Ю. Назарка, В. Горобця та інших діячів, які створювали свої полотна на теми життя і побуту стрільців, ба­талії «усусів».

      Багато цінного матеріалу створено та зібрано фотографами — В. Яцурою, Ю. Буцманюком. І. Іва- нець та Л. Лепкий ввели як елементи стрілецького строю шапку і блюзу, опрацювали проект бойового стрілецького прапора. Заходами Української Бойо­вої Управи видано листівки з портретами тогочас­них політичних діячів, старшин УСС, фрагментами з життя легіонерів. У 1916 р. «усуси» брали участь у похованні Івана Франка у Львові. Вершиною куль­турної праці УСС став створений ними український театр, що працював у Галичині, а згодом у Херсо­ні. Була створена і своя театральна трупа, до якої входили І. Рубчак, Я. Гриневич, Е. Кохан, О. Гірняк та інші. Як бачимо, діяльність «усусів» була яскра­ва і багатогранна, що дозволило залишити по собі спадщину, якою ми можемо пишатись.

Учитель. Під час воєнних баталій велика кіль­кість воїнів УСС полягли і були поховані на тере­нах наших земель. Де є поховання «усусів» у на­шому краї?

4 - й  доповідач. Поховання воїнів УСС знаходяться у Львові на Личаківському цвинтарі, на цвинтарях Знесіння, Голоско, Збоїща. На території Тернопільщи­ни існують поховання на Микулинецькому цвинтарі, цвинтарях села Посухів, Залііцики, міста Збараж.

►► Подання матеріалів групою фотокореспондентів

   Учні цієї групи підготували фотодокументи про діяльність УСС та видатних діячів і командирів УСС. Вони підібрали малюнки та плакати про УСС; знайшли та представили військові символи УСС; матеріали про бойовий шлях Українських Січових Стрільців, доповнені архівними фотографіями.

►► Підсумок проекту

Учитель. Перегорнувши останню сторінку нашо­го проекту, ми можемо дати відповідь на ключове питання стосовно того, яку ж роль відіграло укра­їнське січове стрілецтво у національно-визвольному русі нашої Батьківщини на початку XX століття.

Учні підбивають підсумки.

    Отже, Українські Січові Стрільці посіли поміт­не місце в історії України як військові, ідеологічно свідомі люди, які прагнули відродити за важких для українського народу умов державну незалежність. Пам’ять про них буде